Я вишиванку одягаю знову, і серце в грудях - наче вільний птах!

 

«Я душу одягну у вишиванку,

У ній коріння роду пророста,

Молитву прочитаю на світанку,

Щоб Україна Перемогу здобула!»

    

    У народі кажуть, що якщо дитина народилась у сорочці, то буде обов’язково щасливою. Слово «сорочка» тут вживається у своєму первісному значенні. Але доленосною сорочкою, в якій закодована божественна енергія, є, безумовно, українська вишиванка, якій у всі часи  надавали особливого змісту, вишиваючи, кодували долю людини різноманітними узорами. У третій четвер травня ми відзначаємо Всесвітній день вишиванки - свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Знаком особливої вишуканості і проявом художнього смаку  є наявність вишитої сорочки.

    У цей день кожен охочий долучається до свята, одягнувши вишиванку. Вулиці різних населених пунктів майорять сорочками, сукнями, спідницями чи іншими елементами вишитого вбрання, тим самим засвідчуючи існування українців як нації, яка має свою історію та традиції.  Сьогодні майстрині по всій Україні вишивають сорочки нашим захисникам з любов’ю і надією, що вони захистять наших воїнів від ворожих куль. А військові одягають їх як духовну броню. «Вишиванка – це любов! А вишивати –  це оберігати, вірити, чекати!» - саме таким є гасло цьогорічного Всесвітнього дня вишиванки.

За дверима рим Ольги Криштопи

 

    Наше сьогодення дуже швидкоплинне, воно закручує кожного з нас у вир подій, емоцій, почуттів. Життєві кадри змінюються із карколомною швидкістю, іноді не вистачає часу перевести подих. Із розвитком інформаційних технологій ми все частіше стали писати свою книгу життя у соціальних мережах та різних спільнотах.

    У кожного вона своя – кольорова чи чорнобіла, весела чи сумна, але є дещо спільне, чого всім нам не вистачає, - живого спілкування. За смайликами та вподобайками не розгледіти теплий погляд, ніжний дотик, блиск в очах…

    У цей надскладний час, який переживає нині Україна, дуже важливо не зануритися в песимізм і безвихідь, а навпаки - отримати візію, що завтра обов’язково настане. Хтось з великих сказав, що коли у календарі немає нічого, а душа прагне свята, то потрібно придумати і відзначити його. У магічний полон слова потрапили користувачі центральної бібліотеки, завітавши на поетичне знайомство із творчістю О. Криштопи «За дверима людських душ». Бібліотечним фахівцям ця жінка знайома - у бібліотеці є збірка її віршів «Рими за дверима», поезії пані Ольги неодноразово декламувалися у рубриці #Вівторок_ПоетичнийМайданчик.

    Не порушуючи традицій і правил під час знайомства, Ольга Криштопа привідкрила завісу книгу свого життя, записавши відео спеціально для читачів – коростенців:

   

Чужого горя не буває

 

«Що робити? Виїзджати! Ні! Бути вдома…» - і таких питань після 24 лютого 2022 р. виникало в українців безліч. Перш за все безпека – власна, рідних, близьких людей.

Хтось пробирається за кордон, інші приймають рішення залишатися вдома – в Україні, але їдуть у відносно безпечніші місця - до родичів, друзів, знайомих і незнайомих, бо спільна біда об’єднує. Їх зустріли, обійняли, обігріли, а душа рветься додому.

Статус ВПО… внутрішньо переміщені особи. Як їм живеться? Про що мріють? Чим допомогти?

Бібліотекар пункту видачі бібліотеки – філії №7 (с. Кожухівка) провела тематичну годину «Чужого горя не буває». Про свої переживання, бажання повернутися додому, про те, як живеться у нашому місті, розповіла Олександра Кузьмицька, якій разом з мамою та донечкою довелося покинути свій рідний дім у м. Харків та  шукати притулку у нашому місті. Олександра за професією фінансист, зараз перебуває у відпустці по догляду за дворічною дитиною, але є бажання працювати, тому опанувала професію у б’юті-сфері та працює в орендованому  кабінеті у м. Коростень. Мама допомагає у вихованні доньки. Зустріч пройшла душевно, зі сльозами на очах.

Сьогодні бібліотеки, крім основних функцій, взяли на себе роль майданчиків психологічної підтримки, за допомогою книг намагаються ппокращити внутрішній стан нових мешканців громади, активно використовуючи різні методи бібліо- та книготерапії.

Нехай ця війна, яка випала на долю маленької дівчинки з м. Харкова, запам’ятається їй та всім дітям України як подорож в поїзді, автомобілі або іншим видом транспорту. І нехай всі сім’ї швидше воз’єднаються!

Разом до Перемоги!