Одвічний ШЕЛЕСТ книги сторінок
І потяг до премудрості і слова,
Він мов води джерельної ковток
До себе кличе знову й знову...

Олена Ольгина



пʼятниця, 31 березня 2023 р.

Будителі духу нації


 «Державна самостійність єсть головна умова існуван­ня нації»  

   М. Міхновський




«Наш національний ідеал може здійснитися тільки в безкомпромісовій боротьбі з Росією... Свідомі цього ідеалу, навіть повалені на землю, навіть під чоботом щасливого переможця — ВСТАНЕМО!»

Д. Донцов


На фоні російсько – української війни і маси пропагандистських повідомлень про  «українських націоналістів» у російському суспільстві сформувалася думка про те, що українці – це «бандерівці», нацисти,  фашисти. Націоналізм... що ж насправді означає цей термін і чому його так бояться росіяни? Націоналіст по-російські – це українець, який відмовляється визнати себе росіянином.  А націоналізм по – українські – це спосіб збереження української ідентичності, світогляд, який передбачає існування української держави, що зберігає унікальну українську культуру. Те, що зараз відбувається в нашій державі, а це - боротьба кожного окремо взятого громадянина - і є націоналізм. Тому всі, хто підтримує Україну і хто воює за неї, — це сучасні націоналісти, люди, які люблять свою Батьківщину, ненавидять тих, хто її руйнує і вважають націю найвищою цінністю, ототожнюючи себе з нею.

вівторок, 28 березня 2023 р.

Флешбук на роман С. Талан «Спокута»


     «Жіноча доля, хто її розкаже? Жіноча доля, хто її збагне?»… Пам'ятаєте слова пісні, яку співала Раїса Кириченко. Як знайти ту дорогу, яка вестиме до омріяного щастя?.. Ніхто не підкаже і не дасть компас, щоб зорієнтуватися на місцевості… Кожен шукає свій шлях, долає труднощі, набиває синці, щоб, врешті –решт, відчути себе щасливою жінкою, дружиною, мамою…

    Багато українських письменників зверталися у своїй творчості до зображення жіночої долі. Часто над цією темою розмірковує і сучасна українська письменниця Світлана Талан. Вона пише романи в жанрі «реальних історій», які їй підказує життя. Головна героїня її книжок - жінка-українка, вольова, зворушлива, ніжна, чуттєва, яка іноді помиляється, але її завжди веде за собою любов: до чоловіка, до дітей, до батьківщини. Бібліотекарі бібліотеки – філії №4 створили флешбук на роман «Спокута», який пропонуємо до перегляду.

субота, 25 березня 2023 р.

З пензлем у руках і ніжністю в серці

 Катерина Григорівна Лісова – талановитий український живописець, журналіст, неймовірно мудрий керівник, та перш за все – Жінка, яка світ бачить серцем. Вона вимальовує пензлем вічні почуття, котрі ніколи не втратять цінність.

  У читальній залі центральної  бібліотеки  пройшла мистецька респект-зустріч «З пензлем у руках і ніжністю в серці», в рамках якої була презентована персональна виставка до ювілею коростенської художниці Катерини Лісової; вона привертає увагу присутніх неймовірним космосом барв і напівтонів.  



  Катерина Григорівна прийшла у мистецтво не зовсім прямим шляхом. Вона повністю присвятила себе полотну та фарбам, коли їй було вже за п’ятдесят. Все попереднє трудове життя займалася журналістикою у редакціях газет Житомира та рідного Коростеня. І тому багато містян знають її, передусім, як журналіста міськрайонної газети «Радянське Полісся» та очільниці міської газети «Іскоростень», адже здатність володіти словом відчула ще зі шкільної лави, саме тоді була надрукована її перша критична замітка.

Час книжкового дозвілля

Книга - колективна пам'ять людства.

                                       Г. Сміт
 



  

    Література… вона вічна як саме життя. Її називають володаркою людських  душ і сердець, що допомагає  здійснити мандрівки по всьому світі лише за допомогою нашої уяви, тільки треба захотіти: відкрити книгу і почитати. Літературу називають людинознавством. Спілкування з книгою, знайомство з перлинами світової літератури сприяє загальному розвитку особистості. Література  навчає думати, фантазувати. Тільки подумай: ти читаєш про країну, в якій ніколи не був і ніби сам опиняєшся в цій незнаній країні. Розгортаєш книжку про лицарів, які жили колись давно, декілька століть тому, й ось вони перед тобою, чується передзвін шабель, іржання бойових коней. Ти ніби стаєш  незримим  учасником  усіх подій, якимось дивом опинившись у минулому або майбутньому, мандруючи сторінками фантастичних творів, відкриваючи неземні світи, невідкриті ще галактики.  Дуже вірно сказав хтось, що книга ніколи не зрадить і не залишить тебе. Книга - це і мудрий учитель, і щирий друг. У книгах ми знаходимо відповіді на багато питань, що хвилюють нас у житті. Читання книги має здатність відволікати від тривоги, заспокоювати, дає можливість зануритися у вигадані світи, захистити, хоч на короткий час, від страшної реальності.

   Книга - ідеальний учитель…

    У бібліотеці - філії  №5 був проведений літературний марафон «В колі героїв улюблених книг (знайомство з країнами світу та видатними письменниками цих країн). Учасники, читачі літературного марафону,  розповіли  про видатних письменників світу, книги яких вони прочитали  і які вони пропонують, рекомендують своїм знайомим, друзям, усім читачам бібліотеки. Якщо ви любите читати так само, як ми, то ці книги - для вас!





  

вівторок, 21 березня 2023 р.

Все, що душа довірила словам

Поєзія – це поклик серця,
Поезія – порив душі.
Поезія – це бій славетний,
і ніжність заповітних мрій.
Поєзія – це наче птиця,
що з клітки вирвалась у небесну блакить
І не дано вже їй спиниться!
Вона летить, летить, летить…!

    Уся історія людства показує, що поетичне слово завжди йшло поруч із людиною. З давніх - давен людина використовувала дар Божий - мову - для вираження своїх емоцій чи оспівування найпрекраснішого почуття – любові. Поети – це люди, багаті душею. Вони здатні до вияву сильних емоцій, їм властиве почуття прекрасного. Це спонукає їх до вияву подяки Творцеві за життя, за все, що їх оточує, у поетичній формі. Тож всі емоції, які поет передає душею, і є наша багатогранна поезія.

    До Всесвітнього дня поезії, який щороку відзначається 21 березня, у бібліотеці-філії с. Бехи було проведено поетичний колаж «Все, що душа довірила словам». Декламувались вірші  відомих українських поетів Ліни Костенко, Лесі Українки, Олександра Олеся, Сергія Ущапівського. На відео представлено вірш Ліни Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать», який читає Наталя Степаненко, завідуюча клубом с. Бехи, вірш Олександра Олеся «З журбою радість обнялась» та власний вірш «Знайду слова у відповідь твоїм» читає Марина Пашинська, бібліотекар бібліотеки-філії с. Бехи

.

    Шанувальники поетичного слова були, є і будуть у всі віки і часи. Пориньмо в чарівний світ поезії - світ, де, розправляючи душу, як крильця метелика, ми прагнемо запам’ятати сьогоднішні та згадати пережиті миттєвості, що тривожили і п’янили нас ще вчора, на яких тримається Альфа і Омега нашого власного Всесвіту…
 


пʼятниця, 10 березня 2023 р.

На вічному шляху до Шевченка


                              … Свою  Україну  любіть,

Любіть  її… Во  время  люте,

В останню  тяжкую  минуту

За неї  Господа  моліть…

                          Т. Шевченко

У цих словах нашого незабутнього Кобзаря – весь зміст його нелегкого, але яскравого життя. Любити свою Україну, свій народ, всім своїм життям приносити користь людям – такий приклад залишив Тарас Шевченко всім наступним поколінням українців. Щороку, в березні, Україна відзначає дні, які в народі називають «шевченківськими».

          9 і 10 березня – день народження і день смерті поета. А між ними - ціле людське життя. Недовге життя - лишень 47 років. Саме стільки було відміряно Шевченку долею: 24 роки у кріпацькій неволі, 10 - на засланні, 13 років залишилося йому на вільну працю. Шевченко залишив нам заповіт відданої безкорисної синівської любові до рідної землі в своєму «Кобзарі» і «Букварі», в своїх мистецьких творах.

    Багато в світі прекрасних поетів, кожний народ має своїх співців. Але тільки Тарас Шевченко здобув таке всенародне визнання. Його поетичне слово звучить у різних куточках світу – один лише «Заповіт» перекладено на 147 мов.

    Вшановуючи пам'ять Великого Кобзаря, працівники  бібліотеки-філії  № 1 для дітей ім. Лесі  Українки запросили до літературного  салону  «І  кожне  слово  його про  Україну»   учнів  5-6 х класів  міського  ліцею № 12. Діти познайомились з літературною  спадщиною, репродукціями  картин, книжковою  виставкою творів, декламували вірші великого поета.




Тарас Шевченко – не тільки візитна картка України, національний поет та геніальний художник. Він був, є і буде нашим дороговказом в поступі вперед –вільної і нової держави. Він завжди поруч: і в окопі з вояками, і з тими, хто виборює нашу свободу в тилу. А ще Тарас - найбільший мотиватор, адже не маючи ніяких стартових можливостей став найвідомішим українцем… Народився у «царстві темряви та безнадії», як писав Іван Франко, а став Лицарем у «царстві духу»…

Народ  України  ніколи  не  забуває  і  не  забуде  Шевченка.  Поет  живе  в серцях  українського  народу. Його невмирущий  дух,  як  і раніше, витає  над  рідною  Україною і сіє живе насіння оновлення.

субота, 4 березня 2023 р.

Валерій Марченко: вільний в ув’язненні

 

Україна… історія сьогодення, яку пишуть наші захисники, є темою обговорення на шпальтах газет та зустрічей у різних форматах. Незламність українців, взаємодопомога та їх стійкий дух вражають світову спільноту. У нас одна мета – вигнати окупанта. Наші Воїни Світла, які мужньо відвойовують кожен клаптик української землі, стали для кожного з нас моральними авторитетами, взірцями високого громадянського обов’язку.

    Протягом століть українцям доводиться відстоювати і захищати свою любов до України, багато хто на власній шкурі відчув фізичні та моральні знущання. Терор проти українців став звичним явищем у радянські часи. Ці протилюдські методи ворог застосовує і наразі.  

    Сьогодні ми по маленьких клаптиках збираємо інформацію про тих українців, для яких переконання і цінності стали дорожчими за фізичну свободу. Одним із них є Валерій Марченко. Трагічно склалася його доля - журналіста з Києва, схожого на французького актора Бельмондо, перекладача-філософа, який довгих 9 років провів в ув’язненні і помер в 37. Він не був злочинцем, не був  героєм-борцем, а був звичайним ученим, журналістом, літератором. Вся його вина перед радянською владою була в тому, що він чесно і просто любив свою рідну Україну, свій Київ та свою солов’їну мову. Саме любов до України перевернула життя Валерія – зі звичайного філолога на дисидента. Він не спілкувався ні з ким із «ворогів влади», не закликав до повалення радянського уряду. Як літератор просто виступав проти заміщення української культури російською, а як патріот - проти переслідувань. Він просто жив, жив прямо та відкрито.