Заплутані історії для тих, хто любить розкривати таємниці

 

    Чи знайоме вам відчуття, коли кожна перегорнута сторінка дихає загадкою, а за маскою доброзичливого героя ховається хижа посмішка? Чи траплялося вам ковзати поглядом по рядках настільки жадібно, що реальний світ навколо просто розчинявся в сутінках, а стрілки годинника безжально летіли вперед? Це солодке безсоння, коли око неможливо відірвати від тексту, намагаючись випередити хитромудрого автора й першим викрити вбивцю.

    Якщо ваша душа прагне інтелектуального азарту, ми запрошуємо вас у захопливу подорож лабіринтами детективів, нуарних трилерів та містичних пригод. Наш новий книжковий драйв «Заплутані історії для тих, хто любить розкривати таємниці» відкриває свої двері.

    Детективний жанр — це не просто література, це витончена ментальна гра. Автор кидає вам виклик, розсипаючи між рядками ледь помітні докази, фальшиві наводки та приховані натяки. Кожна книга перетворюється на затишний кабінет слідчого, де ви разом із головними героями збираєте мозаїку істини з хаосу брехні.

    Будь-який великий секрет завжди починається з дрібниці: випадково знайденого обгорілого листа, нічного дзвінка, що обривається на пів слові, або силуету незнайомця у зливі. Ці крихти сюжету миттєво висмикують із сірої буденності, загострюють інтуїцію та змушують помічати деталі, повз які інші пройшли б не озираючись.

    На сторінках нашої добірки на вас чекають зустрічі з харизматичними сищиками, геніальними одинаками, відчайдушними журналістами та звичайними перехожими, яких вихор подій затягнув у епіцентр небезпеки. Разом із ними ви будете блукати тенетами родинних проклять, розплутувати вузли давніх зрад та заглядати в обличчя правді, яка часто виявляється занадто шокуючою.

    Заплутані злочини, похмурі сімейні скелети в шафах, старовинні шифри та несподівані фінали — усе це вже чекає на полицях. Ці історії не просто лоскочуть нерви, вони тренують розум, тримаючи в напрузі до останньої крапки. Вони підкорюють серця і юних шукачів пригод, і досвідчених майстрів літературних розслідувань.

    Тож якщо ви готові до зустрічі з невідомим та прагнете відчути солодкий присмак розгаданої таємниці — завітайте до нашої бібліотеки.

Розгортайте обкладинки, тримайте розум гострим, шукайте підказки та поринайте в читання разом із «Бібліошелестом»!

Іскоростень у граніті часу

Стоїть на скелях давнє місто,
Колиска прадідів й батьків.
Воно і величчю і змістом.
Сягає глибини віків...
          (Галина Цепкова)

Коростень - місто, у якому крізь віки звучить подих історії й живе незламний дух поколінь. Одне з найдавніших міст України, воно несе у собі силу древньої землі, пам’ять предків і особливу красу, що торкається серця кожного, хто хоча б раз побував тут.

У 2026 році наше рідне місто буде відзначати 1321-у річницю з часу заснування. До Дня міста фахівці Центральної бібліотеки запросили учнів міського ліцею №4 у літописну подорож «Свідки нашої історії: пам’ятники і пам’ятні міста Коростеня», щоб по-новому відчути велич і неповторність історії древлянської столиці та її княжого минулого. Це ще один привід згадати, за що ми цінуємо, любимо та пишаємося рідним містом.

Коростень - місто древлянської слави та незламного духу

   Коростень - це місто, де кожен камінь береже пам’ять століть. Літописи згадують його ще у 945 році - як могутній центр землі древлян, хоча потужне та могутнє місто існувало задовго до першої писемної згадки про нього. Після археологічних розкопок 2003-2004 років відправною точкою заснування Іскоростеня вважається 705 рік. Воно бачило княжі часи і полум’я битв, переживало руйнування й відродження, зміну епох і поколінь. Але крізь усі випробування Коростень вистояв - гордий, сильний і вірний собі.

Тут історія живе не лише у стародавніх переказах чи пожовклих сторінках літописів. Вона бринить у камені древніх святинь, шепоче у затишних вулицях, відлунює у шумі сосен над Ужем і розливається тихою мелодією поліської природи. У самому повітрі Коростеня - дух давнини, мудрість предків і тепло рідної землі.

Парк, де оживає історія

Справжньою окрасою міста є міський парк «Древлянський» - унікальний куточок природи та історії, розташований у самому центрі Коростеня. Парк зачаровує гранітними скелями, могутніми валунами, зеленими схилами та мальовничими краєвидами річки Уж.

Назви місцевих геологічних пам’яток говорять самі за себе: «Перунові плечі», «Баранячі лоби», «Велетенські котли», «Ольжині купальні». Кожна скеля, кожен камінь тут оповиті легендами та переказами.

Князь Мал - символ незламності Коростеня

Одне з найвідоміших місць - Красна гірка, де знаходилося Замчище, давнє поселення древлян. Саме тут, за припущеннями археологів, була резиденція древлянського князя Мала. На високій кручі над річкою Уж височіє пам’ятник князю Малу - одна з головних візитівок міста. Його було встановлено у 2005 році з нагоди 1300-річчя Коростеня.

Автори монумента - скульптор Ігор Зарічний та архітектор Сергій Тумаш. Князь Мал постає перед нами у вигляді могутнього воїна в давньоруських обладунках, який спирається на меч і ніби охороняє рідне місто з висоти століть. Його образ став символом сили, мужності та нескореності древлянського краю. Пам’ятник видно майже з усіх куточків парку, а сам князь ніби й сьогодні пильнує спокій древнього Іскоростеня.

Стежками княгині Ольги

Історія Коростеня нерозривно пов’язана з ім’ям княгині Ольги. Після прийняття християнської віри Ольга ніби по-новому відкрила для себе древлянську землю. Літописи й народні перекази розповідають, що, покаявшись у жорстокій розправі над Іскоростенем у 945 році, вона неодноразово поверталася до древнього міста.

Тут, серед гранітних скель і тихого шуму поліської річки Уж, княгиня знаходила душевний спокій. Недалеко від місця її перебування та молитов, за переказами, Ольга обрала затишний куточок для відпочинку й купелі. Згодом це місце народ назвав «Купальнею княгині Ольги». На згадку про це у 1985 році на одному з каменів було встановлено меморіальний знак, який увіковічнив це історичне місце.

А зовсім поруч, серед вод річки Уж, на великому гранітному валуні велично постає скульптура Рівноапостольної княгині Ольги. У розкішному княжому вбранні, з ніжною річковою лілією у руці - символом чистоти, мудрості й жіночої вроди - вона ніби вдивляється у далечінь століть. Автором пам’ятника став скульптор Ігор Зарічний. Постать княгині заввишки майже три метри гармонійно поєдналася з природною красою скелястих берегів Ужа.

Княжі постаті крізь віки

Коростенці вшановують пам’ять і древлянської княжни Малуші.  Донька князя Мала, вона стала дружиною київського князя Святослава і подарувала світові сина -  Володимира Великого, майбутнього хрестителя Київської Русі, ім’я якого навіки увійшло в історію України.

11 вересня 2010 року на головній алеї парку «Древлянський» було відкрито скульптурну композицію княжни Малуші з малолітнім сином Володимиром. Автором цього проникливого образу став скульптор Ігор Зарічний.

У композиції Малуша постає не просто княжною, а справжньою Берегинею древлянського роду - символом материнства, добра та духовного захисту. Її постать сповнена тепла і внутрішнього світла. Встановлення цієї скульптури стало не просто мистецькою подією, а живим продовженням давньої історії Іскоростеня - сучасного Коростеня. Наче сама пам’ять століть знову озвалася у камені й бронзі.

Історія зберегла пам’ять про Добриню - сина князя Мала, рідного брата княжни Малуші та дядька хрестителя Русі - князя Володимира.

Добриня не належав до династії Рюриковичів. І, можливо, саме тому історія намагалася стерти його справжнє ім’я. Але те, що замовчують літописи, береже народна пам’ять. Вона зробила його безсмертним - у билинах, легендах і переказах. Народ назвав його Нікитичем, приховавши походження, але зберігши сам образ.

Як згадує скульптор Ігор Зарічний, робота над пам’ятником тривала майже два роки. Особливим став і сам задум композиції: Добриня стоїть поруч із конем, а не сидить верхи, як це традиційно зображують у монументальному мистецтві. У цьому - глибокий символізм. Це не лише воїн, а людина, нерозривно пов’язана зі своїм вірним товаришем. Між конем і господарем - мовчазний діалог довіри. У 2012 році, під час святкування Дня міста Коростеня, у міському парку відбулося урочисте театралізоване відкриття пам’ятника Добрині Нікитичу.  Створення та встановлення пам’ятника профінансував уродженець Коростеня, меценат і підприємець Леонід Матусевич.

Так у парку «Древлянський» постав історико-скульптурний ансамбль «Древлянська Русь» - своєрідний кам’яний літопис древлянської доби, що зберігає пам’ять про витоки Коростеня та його величне минуле. І значна частина цього мистецького спадку народилася завдяки таланту скульптора Ігоря Зарічного.

Пам’ять, яка живе у серці міста

Сьогодні, прогулюючись алеями парку «Древлянський», вдивляючись у гранітні скелі над Ужем чи постаті князів і героїв, ми не просто згадуємо минуле - ми відчуваємо живий зв’язок поколінь. І хочеться, щоб кожен, хто народився тут, із гордістю промовляв: «Я - з Коростеня». А кожен, хто ступає на цю землю вперше, назавжди залишав у серці частинку любові до древнього поліського міста - його історії, щирих людей, неповторної атмосфери й тихої, величної краси.

А дзвін чорнобильський все лине…

 

…весна 1986 року назавжди залишиться чорною сторінкою в історії України та всього світу. Аварія на Чорнобильській АЕС  - це невимовний біль, що й досі відгукується в серцях мільйонів людей.

…ця трагедія звучить тихим відлунням у серцях, нагадуючи про крихкість світу та відповідальність перед майбутнім. Невидима радіація розлилася землею, мов тінь, залишаючи по собі покинуті домівки, зламані життя і гіркий спомин про ціну людської помилки….

    До 40-х роковин аварії на Чорнобильській АЕС у бібліотеках Публічної бібліотеки Коростенської МТГ пройшов загальносистемний День бібліографії «А дзвін чорнобильський все лине».

    Фахівці Центральної бібліотеки провели для ліцеїстів 8-го класу КМЛ №4 годину-реквієм «Бринить у душах полісян Чорнобиля гіркий серпанок». Разом згадали події, які змінили світ, розповіли про хронологію трагічної ночі 26 квітня 1986 року та про тих, хто першим став на захист людства від невидимого ворога - радіації. Познайомили із документальними та художніми книгами з фондів бібліотеки. Свідому зацікавленість викликала книга-альбом Олександра Сироти «ЧОРНОБИЛЬ. ЖИВИЙ АЛЬБОМ» - у виданні використовуються IT-технології для максимального занурення. Статичні високоякісні фотографії доповнені відео та аудіо матеріалами. Коли ліцеїсти наводили телефон на сторінку, вона оживала, розкриваючи приховану історію за кожним знімком.

    Під час актуального репортажу «Голос Зони: 40 років історії» працівники бібліотеки-філії №1 для дітей ім. Лесі Українки з учнями 6-х класів КМЛ №11 говорили про наслідки катастрофи та її вплив на долю України і світу. Особливу увагу було приділено подвигу ліквідаторів, які ціною власного здоров’я і життя зупинили поширення наслідків трагедії. Чорнобиль - це не лише історія, а й осмислення через книгу. Бібліотекарі представили учням ліцею документальні матеріали та художні твори про Чорнобиль. Кожне видання - ніби монумент, в якому навіки застиг квітневий день 1986 року. Присутні долучилися до обговорення, ділилися думками та вшанували пам’ять жертв хвилиною мовчання.

    Чорнобиль - це не лише дата в календарі. Це біль, що має голос. Це пам’ять, що живе. У бібліотеці-філії №2 було створено імерсивний (занурюючий) простір пам’яті «Голоси Зони: спогади, що живуть крізь час і простір». Це не просто захід – це тихий спогад і щира розмова з пам’яттю. З тими, хто залишив свої домівки. З тими, хто рятував світ ціною власного життя. З тими, чиї голоси не стихають… вони лише переходять у слова. У межах простору відбулася бесіда пам’яті через книгу «Голоси Зони: прочитані спогади» – зустріч, де кожна сторінка відкривала не лише історію, а й людську долю, біль, надію і силу. Для ще глибшого занурення, як відлуння пережитого, було створено імерсивну відеозамальовку з емоційним звучанням тих подій, а також підготовлено інформаційну довідку «Чорнобиль: пам’ять, що говорить крізь книги», до якої увійшли видання, що допомагають осмислити трагедію через слово.

https://www.youtube.com/watch?v=2-gIGXSknEQ&t=1s

    У літературно-екологічному нарисі «Чорна трагедія на барвистій землі» бібліотекарі бібліотеки-філії №3 для дітей поєднали історичний штрих  «Хроніка чорнобильських подій», який коротко показав шлях  міста Чорнобиль від його створення до аварії на ЧАЕС; хвилину вшанування «Ціною життя рятували майбутнє» (розповіли про людей, які мужньо ставали до лав ліквідаторів наслідків страшного вибуху); презентацію книжкової виставки «Чорнобиль: 40 років пам’яті» з розділами «Трагедія, подвиг, застереження», «Реквієм на папері: літературна пам’ять Чорнобиля», «Зона відчуження: природа крізь роки»; вікторину «Пригадай та відгадай», під час якої учасники демонстрували власні знання, відповідаючи на питання; бліц-тест «Факт чи міф» дав змогу критично порозмислити про чутки, які ширяться навколо чорнобильської зони, та спробувати їх обґрунтувати чи спростувати; пам’ятку-застереження «Варто знати; екопрогноз «Чорнобиль: уроки людству, кроки в майбуття» з’ясовував, чи можливо відродити повноцінне життя у Чорнобилі та що для цього можна й потрібно зробити.

Берегині українського духу

 

    Є багато свят у нашому календарі: державних і релігійних, патріотичних і героїчних, веселих і сумних. Саме свята своєю неповторністю розкривають велике культурне надбання українського народу, який береже віру в Бога, свято шанує свої традиції, плекає найдорогоцінніший скарб - мову, душу свою чисту розкриває у пісні, землю свою береже, історію пам’ятає, волю свою відстоює.

    День української жінки - свято, що віддає шану Україні - неньці, нашій матері святій та українській жінці - Берегині, мамі, захисниці, трудівниці, красуні, воїну, дочці, рятівниці, джерелу натхнення і творчості, світильнику любові, віри та надії.

    Саме це свято, яке символічно припадає у день народження Лесі Українки, стало чудовим приводом відкласти новини та поговорити про жінок - незламних, мудрих і натхненних. Літературно-музична імпреза «Історії жінок, що надихають», яку натхненно і щиро презентували своїм користувачам фахівці центральної бібліотеки, перетворилася на справжню подорож крізь час: згадували тих, хто став символом нашої незламності, таланту та глибини. У читальній залі відлунювали імена трьох неймовірних постатей:

Лесі Українки - символу волі та «словесної зброї». Ніжне і дзвінке ім’я геніальної української поетеси, драматургині, перекладачки та культурної діячки стало прикладом незламності духу. Вона модернізувала українську літературу, збагативши її драматичними поемами, витонченою лірикою, створивши шедеври, що здобули європейське визнання. Займалась перекладами світової класики – творів Гомера, Шекспіра, Байрона, Гейне, Гюго, знайомлячи українців зі світовою літературою. Її переклади класиків стали способом інтеграції української культури у світовий контекст. І на картинах, і на фото, з книжкою в руках, вишукано одягнена у вишиванку, її обличчя впізнаване в Україні;

Катерини Білокур - жінки, яка навчила світ бачити душу української квітки. Її фантастичні полотна доводять: для справжнього таланту не існує перешкод, лише нестримне бажання творити. «Це геніальна українська жінка. Якщо б у Франції була така, ми б змусили увесь світ говорити про неї», – так сказав свого часу відомий художник Пабло Пікассо про видатну українську художницю. Аби він тільки знав, у яких злиднях і горі писалися ті квіти! Аби знав, скільки десятків картин так і лишилися в уяві майстрині. Щоб отримати визнання, жінці довелося подолати чимало - тяжке селянське життя, голодомор, війну, ще один голод. Батьки не розуміли тяжіння доньки до пензля, селяни перешіптувалися за спиною, мовляв, ховається за мазюканням, щоби не працювати. Та художниця, невпинно, крок за кроком йшла до своєї мети;

Ліни Костенко - нашого живого сумління. Її актуальна поезія сьогодні допомагає нам знаходити правильні слова в найтемніші моменти. Авторка понад 15 поетичних збірок, найвідоміших в Україні романів у віршах. Її вислови та рядки завжди влучні, вони проймають до мурашок, змушують думати, відчувати, розуміти. Ці слова завжди заряджають енергією, надихають змінюватися та змінювати світ навколо себе. Ліна Василівна показала світові всю красу та велич українського слова. На межі 1950–1960-х років Ліна Костенко стала однією з перших представниць покоління «шістдесятників» - руху українських інтелектуалів, які виступали за свободу слова, прагнули духовного і культурного відродження України. Через свою принципову громадянську позицію потрапила під заборону: майже 16 років її твори не друкували - це ціна за вірність слову. Попри все, вона продовжувала працювати і в 1977 році завершила історичний роман у віршах «Маруся Чурай», який згодом у 1987 році був відзначений Національною премією імені Тараса Шевченка.

    У 96 років Ліна Василівна все ще творить: завершує історичний роман про Гетьманщину, про українського письменника Феофана Прокоповича, про українців в Російській імперії. Вона відмовилася від звання «Герой України», відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!», але прийняла Орден Почесного легіону Франції у 2022-му та статус Почесного громадянина Києва у 2024-му.

    У кожній сучасній українці живе часточка їхньої сили: Лесина витримка, Катеринина любов до краси та Лінина безкомпромісна мудрість.

    Атмосферу свята неможливо уявити без живої музики. Коли слова перетворюються на мелодію, серце відчуває більше - справжнім багатоголоссям нашої сили став виступ Народного хорового колективу «Оберіг» міського Палацу культури ім. Т. Шевченка під керівництвом Анатолія Стужука. Українська пісня нагадала: ми сильні, коли ми разом. Кожна нота була присвячена сучасним українкам, які тримають небо над своїми родинами та країною.

Музичний гурт «SaMi» - викладачі Школи мистецтв ім. А. Білошицького Олександр Вербило та Михайло Вовчок додав заходу драйву та сучасних сенсів. Виконання знайомих композицій змусило усміхнутися, а подекуди й замислитися про те, як важливо сьогодні дарувати світло одне одному.

    Поєднання інтелектуальної бесіди та живої музики зробило цю зустріч у бібліотеці незабутньою. Це був вечір про те, що українська жінка - це і глибока поезія, і яскрава картина, і незламна пісня.

    Українська жінка несе світло навіть тоді, коли навколо темрява. Вона знає: після ночі - світанок, після війни - життя, після сліз - усмішка.

Українська жінка - незламна. Сильна. Стійка. Як сама Україна.

Вікентій Хвойка – першовідкривач трипільської культури

 

    Бібліотекарі центральної бібліотеки разом з учнями 9-Б класу КМЛ №9 здійснили своєрідну подорож у часі – до джерел української археологічної науки, аби розповісти про постать, без якої неможливо уявити дослідження давньої історії наших земель. Йдеться про Вікентія В’ячеславовича Хвойку – людину, ім’я якої назавжди закарбоване в історії вивчення минулого України. Саме його наполегливість, працелюбність і виняткове археологічне чуття відкрили світові культури, що існували на теренах сучасної України за тисячі років до нашої ери.

    Вікентій Хвойка народився 1850 року на території Чехії, однак подальший життєвий шлях тісно поєднав його долю з українською землею. Він походив зі стародавнього шляхетського роду. Ще у вісімнадцятирічному віці юнак багато подорожував Австрією та Німеччиною, здебільшого пересуваючись пішки. Під час цих мандрівок він відвідав численні історичні та археологічні музеї, оглянув залишки давньоримських оборонних споруд уздовж Рейну й Дунаю, а також побував у багатьох середньовічних замках. Саме тоді у нього сформувався глибокий інтерес до минувшини.

    У 1864 році Хвойка завершив навчання в комерційному училищі в місті Хурдимі й переїхав до Праги. Там він дедалі більше захоплювався стародавньою історією та археологією, спілкувався з провідними чеськими істориками й археологами, опановував європейські мови, активно працював із науковою літературою.

    До Києва Вікентій Хвойка прибув у 27-річному віці. Існує кілька версій причин цього переїзду. За однією з них, він залишив батьківщину, намагаючись уникнути небажаного шлюбу з заможною, але не коханою жінкою. Інша версія пов’язує його приїзд із почуттями до київської панночки з родини Александровських, із якою він познайомився ще в Празі. У будь-якому разі до Києва Хвойка прибув разом із цією родиною та певний час мешкав у них. Проте доля склалася трагічно: дівчина захворіла на тяжку душевну недугу, яка виявилася невиліковною. Вікентій Хвойка так і не створив сім’ї, залишившись самітником до кінця життя.

    Оселившись у Києві, він спочатку працював учителем, викладаючи німецьку мову та малювання. Паралельно Хвойка активно займався сільським господарством: вирощував чеське просо, експериментував із виведенням нових сортів хмелю, проводив агрономічні дослідження. Його напрацювання знайшли відображення у двох книжках із аграрної тематики, а результати діяльності були відзначені нагородами та дипломами на сільськогосподарських виставках.

    На початку 1890 року в селі Петрушки неподалік Києва, на дачі родини Дефорен, сталася пожежа. Згоріла клуня, в якій сорокарічний Вікентій Хвойка облаштував свою агрономічну лабораторію. Разом із будівлею зникли й усі результати багаторічних дослідів із розведення хмелю та «проса-росички».

    Спостерігаючи, як робітники розчищають згарище, Хвойка раптом звернув увагу на яскраві, блискучі предмети, які разом із землею відкидали лопатами. Він уважно оглянув знахідки та очистив їх. Виявилося, що це уламки скляних браслетів синіх, зелених і рожевих відтінків. Знахідки він повіз до київських знавців старожитностей, які визначили їх як жіночі прикраси доби Київської Русі. Саме цей випадок став переломним: агрономічні заняття Хвойка залишив, а на їхнє місце прийшла нова пристрасть – археологія.

    Хто міг передбачити, що допитливість і наполегливість приведуть його до справді визначних наукових відкриттів? Не маючи спеціальної археологічної освіти, але керуючись глибоким зацікавленням, Хвойка розпочав систематичні розкопки на Київщині. Його увагу привертало все – від курганів до випадкових знахідок селян. Це захоплення швидко переросло у серйозну наукову діяльність.

    Сучасники називали його «археологом-аматором без фахової підготовки». Проте Хвойка наполегливо займався самоосвітою, уже на початку 1890-х років створив солідну спеціалізовану бібліотеку та зібрав власну археологічну колекцію.

    У 1893 році він відкрив палеолітичну Кирилівську стоянку на Подолі в Києві з великим скупченням кісток мамонтів, зокрема 67 уламків ікол. Згодом Хвойка досліджував пам’ятки зарубинецької та черняхівської культур, залишки міста князя Володимира в Києві, проводив розкопки на Замковій горі в Чигирині та на території Запоріжжя.

    Найяскравішим відкриттям Вікентія Хвойки стала Трипільська культура. У 1893-1894 роках під час розкопок у селах Трипілля, Жуківці та Халеп’я на Київщині, він виявив розписані глиняні посудини, антропоморфні фігурки та залишки житлових споруд. Ці знахідки засвідчили існування раніше невідомої землеробської культури IV-III тисячоліть до нашої ери.

    Археолог відкрив залишки давніх поселень: понад п’ятдесят напівземлянок, тридцять дев’ять глинобитних жител, гончарні печі, знаряддя праці та, найголовніше, яскраво декоровану кераміку зі складними орнаментами. За масштабом і значенням ці відкриття можна порівняти з розкопками Трої або Мікен. Важко уявити, що на місці сучасних сіл і полів колись існували великі поселення з тисячами мешканців, розвиненим землеробством і складною соціальною організацією.

    Дехто вважав, що Хвойці просто щастило. Проте за кожною знахідкою стояла напружена й систематична праця. Він постійно подорожував селами навколо Києва, спілкувався з місцевими жителями, збирав інформацію про старовинні речі й уламки кераміки, а вже після цього організовував розкопки.

    Фінансову підтримку археологу-аматору надавали заможні київські родини Ханенків і Терещенків, з якими його пов’язували дружні стосунки. Частину витрат він компенсував знахідками, що поповнювали приватні колекції меценатів. Часом розкопки проводив і за власні кошти.

    Відкриття Вікентія Хвойки стали справжньою сенсацією у світовій археології, адже докорінно змінили уявлення про рівень розвитку давніх цивілізацій у Європі. Окрім Трипілля, Хвойка активно досліджував пам’ятки скіфської доби, розкопував кургани, а також зробив вагомий внесок у вивчення зарубинецької та черняхівської культур, що мають ключове значення для розуміння етногенезу слов’ян.

    Він був не лише дослідником, а й популяризатором науки: брав участь у археологічних з’їздах, публікував наукові праці, організовував виставки. Завдяки його діяльності українські археологічні знахідки потрапили до провідних музейних зібрань. Попри відсутність формальної освіти, методи Хвойки відзначалися точністю та системністю. Він одним із перших застосував типологічний підхід, який став основою сучасної археології.

    Вікентій Хвойка був членом Київського товариства шанувальників старовини та мистецтва й одним із засновників Київського музею старожитностей і мистецтв – нині Національного музею історії України. Його знахідки стали першими експонатами музейної колекції, а сам він працював зберігачем археологічного відділу. Хвойка був дійсним членом одинадцяти наукових товариств, автором кількох десятків наукових праць, що заклали джерельну базу дослідження історії Середнього Подніпров’я.

    Останні розкопки трипільських поселень він здійснював, уже тяжко хворіючи на сухоти. 2 листопада 1914 року Вікентій Хвойка помер і був похований на Байковому кладовищі в Києві. У селі Трипілля встановлено пам’ятник ученому, а у 2000 році Національний банк України випустив пам’ятну монету номіналом 2 гривні з його портретом.

    Сьогодні ім’я Вікентія Хвойки носять вулиці й музеї, а його відкриття продовжують досліджувати нові покоління науковців. Завдяки йому ми усвідомлюємо, що українська земля є справжнім осередком давніх цивілізацій, а історія наших предків – невід’ємна частина європейської спадщини.

    Праці, пам’ятки та археологічні колекції, зібрані Вікентієм Хвойкою, і сьогодні залишаються невичерпним джерелом пізнання давньої історії України.

    Чергове засідання клубу «Відродження» відбулось у формі історичного репортажу «Археолог, що розкрив таємниці древньої України». Під час заходу учні дізналися про життєвий шлях ученого, його наполегливі пошуки, наукові відкриття та значення трипільської культури як унікального явища європейської цивілізації. Присутні здійснили віртуальну подорож в давнє поселення «Час трипілля». З цікавістю ознайомились з археологічним альбомом знахідок «Від розкопок до музею». Жива розповідь і презентація «Минуле пливе в прийдешнє», допомогли школярам по-новому поглянути на історію рідної землі та усвідомити, що українські терени зберігають сліди високорозвинених культур давнини.

    Особливим доповненням до зустрічі стала тематична книжкова виставка «Трипільська культура – велична спадщина тисячоліть», яка ознайомила учнів з науково-популярними та ілюстрованими виданнями про археологічні відкриття, побут і мистецтво трипільців. Книги викликали щиру зацікавленість і стали джерелом нових запитань та роздумів.

    Такі заходи допомагають формувати історичну пам’ять, пізнавальний інтерес і повагу до культурної спадщини України, а також показують, що бібліотека – це простір живого знання, відкриттів і натхнення.

Мотанка – сакральний символ української духовності

    В усі віки наші предки шанували те, що ми сьогодні називаємо символами, або оберегами. Обереги – наші прадавні добрі символи-захисники, знаки віри у вище заступництво. Саме з оберегів починається для кожного Батьківщина.

    Лялька-мотанка – одна з найдавніших українських традицій, яка пережила століття. Вона з’явилася ще задовго до появи писемності, коли люди вірили, що кожен предмет може мати душу й силу захищати людину. Таку ляльку не шили, а мотали – звідси й назва. Вона створювалася без голки, щоб не «колоти» долю. Кожна мотанка була неповторною, як людина, що її виготовляла. Мати робила її для дитини, щоб оберігала від зла. Молодій жінці – на щасливе подружнє життя. А воїнам -  щоб поверталися додому живими. Особливе значення мав хрест на обличчі - символ Сонця, життя та гармонії. Лялька не мала очей, щоб у неї не «вселилася» чужа душа. Вважалося, що мотанка зберігає частинку енергії свого творця, тому вона – не просто іграшка, а живий оберіг дому.

    Сьогодні мотанку відроджують як елемент української ідентичності. Її роблять із ниток, трав, клаптиків тканини, передаючи з покоління в покоління традицію, яка говорить без слів: «Я – частина свого роду». Ляльки славляться своїм розмаїттям, унікальністю й історіями створення. Виготовлення ляльок-мотанок – це час захопливого творення справжнього українського оберегу. Якщо ви думаєте, що це дуже просто та легко, то помиляєтеся. Потрібні особливі терпіння, виваженість, наполегливість та добра моторика. В цьому переконалися члени клубу «Відродження» (учні 9 Б КМЛ№9), для яких до Всесвітнього дня рукоділля був проведений фольк-івент «Обереги захисту  і честі – ляльки-мотанки». Також до заходу захотіли долучитися учні 9 А класу, для яких було повторно проведено майстер-клас. На захід була запрошена майстриня, яка поділилася певними магічними таємницями, яких треба дотримуватися, виготовляючи ляльку-мотанку: не відрізати ниточку, а в разі потреби проговорити: "Відрізаю все недобре та погане". Зав'язуючи вузлики, слід нашіптувати різні побажання, які обов'язково здійсняться.

    Створюючи власноруч ляльку-мотанку, учасники клубу “Відродження” доторкнулися до глибоких коренів нашої культури, де кожна ниточка має своє значення, а кожен вузлик – оберігає від зла й несе добро.

     Під час заходу учасники:

- дізналися про історію та значення ляльки-мотанки;

- навчилися техніці виготовлення;

- створили власний символ оберегу й добра;

- відчули тепло українських традицій у сучасному світі;

- отримали позитив і гарний настрій.

    Учасники фольк-інвенту з любов’ю й натхненням виготовили свої унікальні ляльки. Вклавши в них свою душу і любов, учні отримали не просто іграшку, а справжній оберіг, який буде захищати їх родину. У класі панувала особлива атмосфера тепла, щирості й творчості, всі були дуже вправними та зосередженими. Всі мали змогу проявити творчість та фантазію. Кожна ниточка, кожен рух рук мав свій сенс і тепло. Через творчість вони відчували гармонію та внутрішній спокій.

    Усі робили однакову ляльку, але в кожного вона вийшла унікальна і неповторна, бо СВОЯ. Сьогоднішній майстер-клас – це дивовижний захопливий світ магії, у якому відкрилися таємниці створення традиційної мотанки. Велика подяка майстрині Світлані Леонідівні Кучер, яка передала частинку своїх знань про виготовлення унікальних ляльок-мотанок підліткам.

Лялька-мотанка нагадує нам, що справжня сила – у простоті, щирості та пам’яті про наше коріння.

Шляхи до емоційної рівноваги

 

Щороку 10 жовтня відзначається Всесвітній день психічного здоров’я.  

    Це важлива нагода привернути увагу до проблем здоров’я, наголосити на важливості підтримки ментального добробуту для кожної людини – особливо в умовах сучасної війни та нестабільності. Наразі в усьому світі проблема ментального здоров’я набуває все більшого значення. Постійний стрес, тривожність, депресія, інформаційне перенавантаження, соціальна ізоляція та інші виклики сучасності негативно впливають на психологічний стан людей різного віку.

    Психічне здоров’я  - це стан доброго самопочуття, в якому людина може реалізувати свій потенціал, справлятися зі стресами, продуктивно працювати та активно відпочивати. Психологічно здорова людина – це перш за все людина спонтанна і творча, життєрадісна і весела, відкрита і така, що пізнає себе та навколишній світ не лише розумом, але і відчуттями, інтуїцією. Саме тому працівники бібліотеки прагнуть підвищувати обізнаність відвідувачів щодо питань ментального здоров’я, способів його збереження та підтримки, організовуючи різноманітні просвітницькі заходи: інформаційні виставки літератури, зустрічі з психологами і соціальними працівниками, онлайн-порадники самодопомоги.

    Напередодні Всесвітнього дня психічного здоров’я бібліотекарі центральної книгозбірні підготували бесіду з елементами тренінгу «Психологічна гігієна під час війни: чому це важливо?» для учасників ГО «Відкрий своє серце», залучивши представників Коростенської Організації Червоного Хреста та Центр життєстійкості.

    На початку зустрічі бібліотекар ознайомила користувачів з історією та значенням Всесвітнього дня психічного здоров’я, наголосила на важливості турботи про емоційний стан та підтримки психологічної рівноваги.

    Фахівці Організації Червоного Хреста ознайомили присутніх з поняттями «психічне здоров’я», «психологічна гігієна» і чому це важливо під час війни. Учасники тренінгу отримали практичні поради щодо подолання стресу та емоційного виснаження, а також взяли участь у практиках самодопомоги, виконавши вправи «Мій щоденний ресурс», «Заземлення», «Щоденник радості». Молодь вчилася опановувати техніку правильного та заспокійливого дихання, яка допомагає знімати напругу і відновлювати внутрішній спокій. Психологині Центру життєстійкості пояснили, як прості щоденні вправи можуть підтримувати психічний стан та внутрішню гармонію. Присутні активно долучалися до виконання практичних завдань – ділилися власними враженнями та досвідом турботи про себе і опануванням емоціями.

    Тренінг-зустріч подарувала тепло, спокій і натхнення для збереження внутрішньої гармонії в повсякденному житті, допомогла відчути присутнім сім’ям, що вони не самі у своїх емоційних труднощах, а можуть звернутися та отримати професійні поради від психологів. Корисну інформацію з питань ментального здоров’я можна знайти і в просвітницьких виданнях, що зберігаються у фондах центральної бібліотеки - вони стануть у пригоді кожному, хто хоче краще пізнати себе й навчитися дбати про свій емоційний стан.

В життєвому потоці ми часто забуваємо про найголовніше - про себе.

Ментальне здоров’я - це не лише відсутність хвороб. Це стан, коли ми:

- розуміємо свої емоції;

- можемо справлятися зі стресом;

- будуємо здорові стосунки;

- знаходимо сенс у тому, що робимо.

Пам’ятаймо: турбота про себе - це не егоїзм. Це перший крок до гармонії, стійкості й доброти до інших.

З Україною в серці, зі світлом в душі ви в приціли гартуєте помсти мечі

 

    Історія України - це мозаїка з подвигів, мужності й віри у власну державу. У ній – козацька відвага, нескорений дух борців за незалежність та щоденна самопожертва сучасних захисників. Кожне покоління українців додає свій пазл до цього великого полотна незламності.

    Нині, коли Україна знову у вогні, День Захисників і Захисниць України є одним зі знакових свят. Ми вклоняємося тим, хто багато років тому і тим, хто нині захищає і береже наш спокій  - велику родину - рідну, вільну Україну. З метою вшанування подвигу захисників та захисниць України, збереження пам’яті про полеглих героїв та утвердження поваги та вдячності  до нинішніх оборонців у бібліотеках  Публічної бібліотеки Коростенської МТГ пройшов загальносистемний час героїв «З Україною в серці, зі світлом в душі ви в приціли гартуєте помсти мечі», в межах якого бібліотечні фахівці провели:

Центральна бібліотека - історико-патріотичну годину «Від козацької шаблі  до сучасної звитяги».  Учні 8-х класів КМЛ №11 дізналися багато нових фактів з історії козацької звитяги, незламності вояків УПА та нескорених захисників сьогодення. Розповідь бібліотекарів супроводжувалася яскравою презентацією, переглядом відео-огляду літератури військових письменників, звучали вірші про Героїв нашого часу. З цікавістю присутні знайомилися з книгами, які були представлені на перегляді «Шляхетні воїни української землі».

Мотивувати дітей до патріотичних дій, виховати гордість за свою країну та вдячність тим, хто її захищає – головна ідея і мета інтерактивного уроку-дії «Мозаїка мужності», який пройшов у бібліотеці  - філії №2. Програма заходу складалася з кількох символічних пазлів: літературного (спільне читання розповідей про героїв фронту), відео-пазлу (перегляд патріотичного відео про козаків та їхніх сучасних нащадків – тих, хто сьогодні тримає над нами мирне небо), бесіди – пазлу (відверта розмова про мужність, силу духу та роль молодого покоління у підтримці українських воїнів), - майстерки – пазлу (діти створювали пташок – оберегів – мотанок).

Бібліотекар бібліотеки – філії №6 разом зі своїми відвідувачами для підтримки духу наших захисників та захисниць підготували невеличкі подарунки у вигляді малюнків та браслетів, які були передані волонтерам.

    Бібліотекар бібліотеки – філії №8 провела патріотичну годину «Славному лицарству присвячується». Презентували  теку під назвою «Незламність, книги війни». Через рідних захисників передали листівки «Молитва Українського воїна»

    Щоб засвідчити повагу та віддати шану українським воїнам фахівці бібліотеки-філії №1 для дітей ім. Лесі Українки залучили до привітання учнів 9-Б класу КМЛ №10 та підготували відеолистівку «Даруємо тепло сердець приреченим на ПЕРЕМОГУ!». Діти висловили свої щирі побажання захисникам, дякуючи за надійні крила захисту з вірою у Перемогу.

Фахівці бібліотеки-філії  №3 для дітей підготували відеовіншування «Щира подяка вам, наші герої». Користувачі бібліотеки віршованими рядками висловили шану й подяку тим, хто захищає Україну сьогодні.

    З нагоди свята у бібліотеці-філії №5  представлена книжкова виставка, присвячена здобуткам давніх та сучасних оборонців Вітчизни. До уваги відвідувачів бібліотеки представлено художні твори про історію української армії від Київської Русі до сьогодення.

Бібліотекарка разом  із читачами записали відеопривітання, в якому висловлюють щиру подяку за їхню відвагу і самовідданість. Нехай їхня сила та мужність надихають нас усіх, а мир та благополуччя завжди панують у наших домівках!

Дякуємо всім, хто стоїть на варті України!

Тим, хто боронить небо, землю і море.

Тим, хто ризикує життям заради нашого завтра.

Ви - наші Герої.

Ви - наша сила.

Ви - наше майбутнє.

Пам’ятаємо тих, хто віддав за неї життя.

Слава Україні! Героям Слава!