Пречистий дивний перший сніг

Ура! Нарешті зима вступила в свої права і порадувала першим справжнім снігом.

Кожного року ми зустрічаємось із першим снігом і він дуже часто не схожий на своїх тезок. То великою хурделицею лякає і за довгу ніч так настудить, що ранком не можна причинити дверей, стільки насипало снігу. То у відлигу «впаде» і стане мокро-брудний, дощовий, туманний…І зима стає непоказною, наче Попелюшка. А в бузкових, фіолетових сутінках сніг світиться. І над білим маревом витанцьовують казкові дивовижні привиди. Інколи впаде ніжний, пухнастий, і от уже білими сувоями перемотана земля, і хрустке світло стелиться долами і лісами, і від цього сяйва спадає злість, і туга, і гіркота з душі…

Багрянець осені у водоспаді звуків

Осінь завжди приходить так плавно, непомітно, ніби запливає у наше життя. Туманними ранками її прохолодний подих на щоці, майже прозора невагома присутність у всіх деталях стомленого літніми забавами парку. Це так легко, бути оповитими нею.

В’язне у тумані стиглий сад.

                                             І дарма, що серце весну просить,

                                          Вже кружля в провулках на свій лад

                               У шаленім танці дивна осінь.

                               В небі тане літо: зви не зви,

                                     Поміж хмарок ще ясніє просинь.

                                           Тонку, срібну нить прошу: «Не рви!»

                                        Я з тобою, сестро. Здрастуй, осінь!

                                                                                 Т. Микитчук