Світ у краплині слова

  

 Багатий наш поліський край талантами, які возвеличують любов до рідної землі, його людей, вічні людські цінності. «Земле рідна! Тебе ношу біля самого серця» - писав український поет, письменник, журналіст Василь Лукич Юхимович. З нагоди 100 річного ювілею видатного земляка жителі коростенської громади зібралися біля  хатини-музею у селі Сингаї, щоб віддати шану поетичному таланту Василя Юхимовича. Працівники публічної бібліотеки Коростенської МТГ в рамках загальносистемного дня бібліографії «Щоб  квітнув льон і поверталися сини» до уваги присутніх підготували літературну світлицю «Мов зернину, знову сію щире слово».

В мальовничому селі Сингаї  12 липня 1924 року у бідній селянській родині Феодосії та Лукаша Юхимовичів  народився син Василь.

Корінний полісянин Василько був блакитнооким непосидою і дуже ніжним та люблячим до своєї матусі, а ще до нестями був закоханий в природу, землю, в поле, і в усе, що на ньому цвіте-виростає. Мабуть з дитячої материнської любові і почався він як лірик, бо почав писати вірші Василь ще у старших класах. Після закінчення коростенської середній школі №4 працював у колгоспі. Не встиг хлопчина зіп’ястися на ноги, як почався голодомор 33-го, а далі лихоліття Другої Світової війни. Не схотів «сидіти під деревом на окупованій території», пішов до військкомату. Був рядовим, а потім сержантом в артилерійському полку Першого Українського фронту. Поталанило: вцілів і дожив до Перемоги! Однак, особисті болі й страждання, жорстокість війни не витруїли поезії із серця молодого поета не знищили світлого й ліричного сприйняття світу.

Після закінчення Вінницького педагогічного інституту переїжджає до Києва, де й розпочинається його неспокійне життя журналіста. Впродовж довгих 28 років співпрацює з престижним журналом «Україна», в останні роки життя він працював у тижневику «Освіта».    

Майстер слова Василь Лукич, подарував народові кілька десятків пісень, лише у творчій співпраці з українським композитором Олександром Білашем на слова поета-земляка було створено понад двадцять жартівливих і ліричних пісень. Візитною карткою Василя Юхимовича, як поета-пісняра стала пісня «А льон цвіте», яка була створена у співпраці з тоді ще молодим композитором Іваном Сльотою.

Чим пояснити народну популярність пісні? Бо злилась у словах Юхимовича доля материнська з синівською, вогонь війни з мирним цвітінням синьоокого льону. До свого 50-річчя поет прийшов з чималим творчим доробком - видав півтора десятка збірників, куди увійшли: вірші, поеми, публіцистичні публікації. Тематика віршів була різноманітною: писав про рідну поліську природу, хліборобську працю, материнську любов, ніжні інтимні мотиви.

Ми зустрілись з тобою
На широкім лану
Не забудем обоє
Свого щастя весну.
Там і зіронька пізня
Нам зійшла вдалині
А твій голос, як пісня,
Лився в душу мені.
Вірив я, що з такою
Рідні стежки зведуть,
Щоб, як берег з рікою,
Ми пройшли свою путь…

Саме лірика й привела поета до створення текстів для багатьох пісень. Дивно, але фактом є й те, що ніжний лірик Василь Юхимович вмів перевтілюватись у гострого й дотепного гумориста-сатирика. Василь Лукич – відомий майстер жартівливих пісень й гумористичних збірок. 

У фондах бібліотек ПБ Коростенської МТГ зібрані поетичні збірки Василя Лукича: «У штилях сплять прибої», «Зоряна балада», «Дивний сад», «Час братерства», «Вибрані поезії», гумористична збірка «Імена не дивина» та збірка пісень на слова В.Юхимовича «Серпанкова земля», деякі з них були представлені до уваги присутніх на книжковій викладці «Співець неповторного Полісся».

    Головним редактором газети «Вечірній Коростень», членом Національної спілки журналістів України та Національної спілки письменників України Віктором Васильчуком засновано «Літературну премію імені Василя Юхимовича», за визначні твори в літературі, що відзначаються високим художнім рівнем у розкритті тем і образів. Премія присуджується до Всеукраїнського літературно-мистецького свята «Просто на Покрову», що щорічно відбувається у нас на Коростенщині.

Під час свого виступу Віктор Васильчук поділився з присутніми спогадами про поета-земляка, зачитав образки з творів Василя Юхимовича. Згадав, як з небайдужими коростенцями опікувався хатою-музеєм Василя Лукича.

До усіх гостей заходу звернулася заступник міського голови Наталія Чижевська, яка з хвилюванням відмітила те, що пісня «А льон цвіте», яка написана у 1971 році,  це не про минуле, а про сьогоднішні події, які відбуваються в Україні.

«Мала честь отримати нагороду – «Літературну премію імені Василя Юхимовича», - з такими словами до учасників літературної світлиці  звернулась членкиня Національної спілки письменників України Галина Цепкова. На завершення звучали ліричні рядки Василя Лукича Юхимовича у виконанні юних читачів бібліотеки-філії села Грозине.

Також в рамках загальносистемного дня бібліографії бібліотекарі бібліотеки-філії №3 для дітей підготували поетичну замальовку "Туга за рідним краєм", а фахівці бібліотеки-філії №1 для дітей ім. Л. Українки розробили ювілейну пам'ятку «Щоб квітнув льон і поверталися сини» до 100 від дня народження поета  та  організували персональну викладку літератури.

    Прожив поет складне, але неймовірне життя, повне боротьби, творчості і любові до України. Весь його життєвий і мистецький шлях - то довга, нелегка й радісна дорога до свого народу, до таїни його буття, його сутності, його справжності.

Він щирим словом брав нас у полон,
Творив, а не вітійствував для моди.
Спливає час, позаду - Рубікон,
А льон цвіте за всякої погоди.

Пишаємось, читаємо, цікавимось, згадуємо і пам’ятаємо!