Тоді нас міг врятувати хліб, тепер нас врятує пам’ять

 

Щороку у четверту суботу листопада Україна і світ вшановують пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у пекельних муках. Умирали мільйони, хто з діда-прадіда ходив коло плуга, сіяв на споконвічно своїй землі хліб і годував людство, мріяв про добробут, ростив дітей, вірив у справедливість, чесність, порядність, мав Бога в душі й серці. Не лилася кров, не було на рідній землі вбивці-ворога – безжально виморювало людей безхліб’я. У дбайливих господарів відбирали останню пригорщу збіжжя, наражаючи їх на нестерпні муки й голодну смерть. Пам’ять кровоточить, як рана, бо ще жива. Людина -  слабка, проте в пам’яті нелюдська сила.

То ж перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам'яті, які закарбовані в книзі «Смерть кістлявою рукою постукала у наші вікна». Ініціатором і упорядником книги є коростенець Віктор Борисович Васильчук, письменник, член НСПУ, редактор газети «Вечірній Коростень». У книзі зібрані документи, світлини, розповіді-свідчення жителів Коростенщини про найжахливішу трагедію ХХ сторіччя – геноцид українського народу в 1932-1933 роках. Це – книга-нагадування нащадкам, своєрідна пересторога, щоб не повторилося подібне ніколи.