Мов заполоч беру слова, рядками вірша вишиваю

  Доля, не запитуючи нашої згоди, веде нас по життю, як їй бачиться. Інколи лагідно стелить дорогу, інколи сипле під ноги гостре каміння. Доля - то життя. А життя - це сходинки. Ось ти внизу, ось - вгорі... Доля Олексія Дмитровича Кирієнка, як і багатьох українців, не була простою. Він народився 4 лютого 1936 року в селі Валки на Київщині (нині Нові Петрівці). Дитинство його обпечене війною. В сім років хлопчик залишився без мами. В подальшому – середня школа №16 в Києві, три роки служби в армії. У 1963 році Олексій закінчив Миколаївський педагогічний інститут (за фахом учитель російської мови, літератури і співів). За направленням разом із дружиною Аллою Іванівною вирушили на Житомирщину, працювали в Ушомирській середній школі. Учні любили і поважали Олексія Дмитровича, який уважно і доброзичливо ставився до них. Навіть зараз на його сторінці у Фейсбуці можна прочитати: «Дякуємо, що Ви у нас були. Ви навчили нас співати, грати в шахи і взагалі бути порядними людьми!»

  Олексій Кирієнко – талановита людина. Він малює, грає на баяні, знає і любить класичну музику. Творчо реалізуватися ніколи не пізно, навіть тоді, коли 85 літ позаду і осінь щедро посріблила інеєм скроні. Та душа не старіє, вона, як і раніше, молода, завзята, сповнена натхнення і творчого духу, але тепер вже з іскорками мудрості і великого досвіду. Для Олексія Дмитровича важливою подією в житті стало видання у 2020 році його першої книжки віршів «Заполоч», епіграфом для якої стали такі рядки:

Українці кажуть:
«Не подумаєш – і кілка не затешеш».
А ще кажуть:
«Дурень думкою багатіє».
Таким чином я розбагатів і вже ладен поділитися з Вами.

 

  Звідки беруться вірші? Хто їх надиктовує? Як дізнатись? Це – одна з найбільших таємниць людської свідомості. Складання віршів можна порівняти з польотом птаха. Навчитися цьому неможливо, а ось зрозуміти поезію під силу кожному, тому що вірші – це сторінки життя, не вигаданого, а справжнього, прожитого й відчутого поетом до кінчиків пальців, до найглибших струн його душі. Це - потік енергії, болю і душевного спокою.

Писати вірші – моя пристрасть,
Хоч я далеко не поет:
Мені бракує того хисту,
Аби пройти крізь турнікет.
Просто навіялась спонука,
Бунтує думи й не вгава.
Відтак не знаю в собі скуки –
Душа то плаче, то співа.
  У книги незвична широкому загалу назва - «Заполоч». Слово це означає кольорові бавовняні нитки для вишивання.
Мов заполоч беру слова,
Рядками вірша вишиваю
І з хвилюванням споглядаю,
Як він рясніє й ожива…

  Збірка невелика за обсягом, має позитивну енергетику та містить філософські думки, роздуми про життя. У багатьох віршах Олексія Дмитровича рядки дзвенять щемом за долю Вкраїни. Автор любить і тонко відчуває українське Слово. Цей чистий передзвін неможливо не почути і не відчути. Поет пропускає крізь себе не лише радість, а також біль і розчарування, тривогу і смуток – все те, що відобразилось в біографіях українців. Це, зокрема, і гіркий спогад про тих, хто загинув в Іловайську. Хвилює автора також наймитування мільйонів українців по чужих світах.

  Любов до рідного краю, вражена чорнобильським лихом природа – саме такі теми хвилюють поета. І хоч родом він не з Полісся, рідним стало йому село Ушомир.

…Як дорога повернула
з траси на Ушомир –
Щось у мене перемкнуло
і не стало втоми.
В очах верби, вільхи, хвої –
все співа довкола!

  А ще Олексій Кирієнко - поет іронічний. Часом відверто і прямолінійно, часом – насмішкувато висловлюється про реалії сьогодення.

Не дивлячись на свій поважний вік, Олексій Дмитрович опановує комп’ютер, розуміючи важливість і необхідність використання сучасних технологій та, навіть, іронізує над цим:

Стрімкий прогрес навдивовижу
Міняє світ й не зна межі.
Вже забуваємо й про книжку:
Усе й про все нам спритна «мишка»
Знайде в всесвітній мережі.

  Автор цього видання – окремий всесвіт, що потребує пізнання, вивчення, співпереживання. Сподіваємося, що рядки віршів Олексія Кирієнка не залишать байдужими, змусять задуматися. Все-таки, недарма вони прийшли в цей світ...