І пам’ять ожива вогнем пекучих ран

15 лютого відзначається 30-а річниця виведення радянських військ з Афганістану, 30 років відтоді, як останній БТР розвідувального батальйону 201-ї дивізії з командувачем 40-ї окремої армії генералом Борисом Громовим перетнув афгансько-узбецький кордон. Майже десять років тривала ця війна, яку дотепер називають неоголошеною. Через її справжнісіньке пекло пройшли і українські юнаки. Одні кажуть про 150 тисяч, інші називають - двісті. І за кожним із них – чийсь син, брат, наречений. Лише з України 3288 синів поклали голови свої. 72 вважаються зниклими безвісти, або тими, хто потрапив в полон. А ще  понад 8000 українців поранено, 4687 повернулися до рідних домівок інвалідами.

   В цей день, 15 лютого збираються  ветерани-афганці Коростенщини біля пам’ятного знака у парку «Древлянському», аби ще раз підтвердити свою шану побратимам. І скільки б часу не минуло від тих подій, Афган живе у спогадах, обелісках, серцях матерів…

 Напередодні в читальній залі центральної міської бібліотеки відбувся вечір-спомин «Афганістан – то біль і смуток,чиєсь обірване життя». Ведучі заходу Алла Сергієнко та Галина Храпійчук ознайомили присутніх  з маштабами складних і неоднозначних подій в Афганістані. 

    Скільки безглуздих смертей, скільки горя ... У цій війні загинуло 133 воїни із Житомирської області, 13 із низ - з  Коростенщини:

Білявський Михайло Станіславович

Березюк Володимир Васильович,

Ємельянов Віктор Іванович

Жіганов Сергій Михайлович

Каленський Микола Миколайович,

Лотоцький Михайло Орестович

Наумчук Костянтин Володимирович

Павленко Сергій Андрійович

Селезньов Віталій Євгенович

Степанчук Олексій Миколайович

Ущаповський Василь Федорович

Чумак Леонід Олександрович

Юрченко Анатолій Адамович

 Присутні  вшанували пам’ять наших земляків і всіх тих, хто поліг в Афганських ущелинах, схиливши голови у скорботній хвилині мовчання, переглянули фрагменти  документального відео  про цю неоголошену війну. На заході звучали вірші та пісні про Афган,  які  нікого не залишили байдужим.

  Затаївши подих, старшокласники ЗОШ №1 слухали розповіді безпосередніх учасників тих подій Віктора Ліщенка, Олександра Власюка та Петра Корзуна про важкі випробування, що випали на їх долю, взаємовиручку, армійську дружбу, яка підтримується і досі. Петро Корзун провів паралелі із сьогоднішніми подіями на Сході України і побажав всім миру та процвітання України.

   Історію не перепишеш. Але жорстокий світ треба зробити добрішим, аби схаменулися люди і не лилася кров. Пам’ять – як застереження. Пам’ять – як шана мужнім, стійким воїнам.