«Вже стелить
шляхом золота Покрова
І губить срібну
нитку павутин.
Наш Коростень
збирає знов і знову
Закоханих у слово
дочок і синів»
Ось і знову ступила на наш поріг золоточола
осінь. Свічками запалахкотіли берези, вбралися в золоті шати красені-клени, а
осокори вже скинули своє золотисте вбрання. Тихі, мрійливі, зажурені стоять ці
осінні дні. Земля переливається всіма відтінками золота, а над нею - синє,
чисте, бездонне небо.

