Берегині українського духу

 

    Є багато свят у нашому календарі: державних і релігійних, патріотичних і героїчних, веселих і сумних. Саме свята своєю неповторністю розкривають велике культурне надбання українського народу, який береже віру в Бога, свято шанує свої традиції, плекає найдорогоцінніший скарб - мову, душу свою чисту розкриває у пісні, землю свою береже, історію пам’ятає, волю свою відстоює.

    День української жінки - свято, що віддає шану Україні - неньці, нашій матері святій та українській жінці - Берегині, мамі, захисниці, трудівниці, красуні, воїну, дочці, рятівниці, джерелу натхнення і творчості, світильнику любові, віри та надії.

    Саме це свято, яке символічно припадає у день народження Лесі Українки, стало чудовим приводом відкласти новини та поговорити про жінок - незламних, мудрих і натхненних. Літературно-музична імпреза «Історії жінок, що надихають», яку натхненно і щиро презентували своїм користувачам фахівці центральної бібліотеки, перетворилася на справжню подорож крізь час: згадували тих, хто став символом нашої незламності, таланту та глибини. У читальній залі відлунювали імена трьох неймовірних постатей:

Лесі Українки - символу волі та «словесної зброї». Ніжне і дзвінке ім’я геніальної української поетеси, драматургині, перекладачки та культурної діячки стало прикладом незламності духу. Вона модернізувала українську літературу, збагативши її драматичними поемами, витонченою лірикою, створивши шедеври, що здобули європейське визнання. Займалась перекладами світової класики – творів Гомера, Шекспіра, Байрона, Гейне, Гюго, знайомлячи українців зі світовою літературою. Її переклади класиків стали способом інтеграції української культури у світовий контекст. І на картинах, і на фото, з книжкою в руках, вишукано одягнена у вишиванку, її обличчя впізнаване в Україні;

Катерини Білокур - жінки, яка навчила світ бачити душу української квітки. Її фантастичні полотна доводять: для справжнього таланту не існує перешкод, лише нестримне бажання творити. «Це геніальна українська жінка. Якщо б у Франції була така, ми б змусили увесь світ говорити про неї», – так сказав свого часу відомий художник Пабло Пікассо про видатну українську художницю. Аби він тільки знав, у яких злиднях і горі писалися ті квіти! Аби знав, скільки десятків картин так і лишилися в уяві майстрині. Щоб отримати визнання, жінці довелося подолати чимало - тяжке селянське життя, голодомор, війну, ще один голод. Батьки не розуміли тяжіння доньки до пензля, селяни перешіптувалися за спиною, мовляв, ховається за мазюканням, щоби не працювати. Та художниця, невпинно, крок за кроком йшла до своєї мети;

Ліни Костенко - нашого живого сумління. Її актуальна поезія сьогодні допомагає нам знаходити правильні слова в найтемніші моменти. Авторка понад 15 поетичних збірок, найвідоміших в Україні романів у віршах. Її вислови та рядки завжди влучні, вони проймають до мурашок, змушують думати, відчувати, розуміти. Ці слова завжди заряджають енергією, надихають змінюватися та змінювати світ навколо себе. Ліна Василівна показала світові всю красу та велич українського слова. На межі 1950–1960-х років Ліна Костенко стала однією з перших представниць покоління «шістдесятників» - руху українських інтелектуалів, які виступали за свободу слова, прагнули духовного і культурного відродження України. Через свою принципову громадянську позицію потрапила під заборону: майже 16 років її твори не друкували - це ціна за вірність слову. Попри все, вона продовжувала працювати і в 1977 році завершила історичний роман у віршах «Маруся Чурай», який згодом у 1987 році був відзначений Національною премією імені Тараса Шевченка.

    У 96 років Ліна Василівна все ще творить: завершує історичний роман про Гетьманщину, про українського письменника Феофана Прокоповича, про українців в Російській імперії. Вона відмовилася від звання «Герой України», відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!», але прийняла Орден Почесного легіону Франції у 2022-му та статус Почесного громадянина Києва у 2024-му.

    У кожній сучасній українці живе часточка їхньої сили: Лесина витримка, Катеринина любов до краси та Лінина безкомпромісна мудрість.

    Атмосферу свята неможливо уявити без живої музики. Коли слова перетворюються на мелодію, серце відчуває більше - справжнім багатоголоссям нашої сили став виступ Народного хорового колективу «Оберіг» міського Палацу культури ім. Т. Шевченка під керівництвом Анатолія Стужука. Українська пісня нагадала: ми сильні, коли ми разом. Кожна нота була присвячена сучасним українкам, які тримають небо над своїми родинами та країною.

Музичний гурт «SaMi» - викладачі Школи мистецтв ім. А. Білошицького Олександр Вербило та Михайло Вовчок додав заходу драйву та сучасних сенсів. Виконання знайомих композицій змусило усміхнутися, а подекуди й замислитися про те, як важливо сьогодні дарувати світло одне одному.

    Поєднання інтелектуальної бесіди та живої музики зробило цю зустріч у бібліотеці незабутньою. Це був вечір про те, що українська жінка - це і глибока поезія, і яскрава картина, і незламна пісня.

    Українська жінка несе світло навіть тоді, коли навколо темрява. Вона знає: після ночі - світанок, після війни - життя, після сліз - усмішка.

Українська жінка - незламна. Сильна. Стійка. Як сама Україна.