Рукотворне диво місцевих майстринь

 

 

        Вигаптуй на небо райдугу – доріжку,

          Простели до сонця вишивку – маніжку,

          Щоб по тій доріжці з лебедями – снами

     Плавати по щастя білими човнами

                                            В. Симоненко

    Вже 11 років поспіль в листопаді відзначається Міжнародний день вишивальниць. Українська вишивка має свою давню історію. Протягом багатьох століть українські жінки створювали різноманітні візерунки, техніку вишивки, способи забарвлення ниток в різні кольори. Ці знання передавались наступним поколінням. 

    Гарні традиції вишивання склалися у родинах Ірини Кошицької (майстрині народної творчості) та родині Мельниченків, де вишиває три покоління.

    Бібліотекар бібліотеки-філії с. Грозине запросила на гостину до бібліотеки Ірину Кошицьку зі своїми неперевершеними роботами. Майстриня розповіла, як вона підбирає кольори, як народжуються творчі задуми, як потім це все викладається на полотні. У вишивках пані Ірини немає повторності, в її узорах щоразу з’являється щось своє, новеньке. Любить майстриня додати свою родзинку в новостворені шедеври.

    У родині Мельниченків, що проживають в с. Сингаї, жіночі руки брали голку з ниткою і в хвилини радості, і в години біди, передаючи свої переживання, свій настрій на полотні. У родині вишиває три покоління – від бабусі до онуків. Вишивають все: серветки, подушечки, картини, рушники, ікони, сорочки, сукні…

    Побувавши в їхній оселі, губишся від яскравих майстерних вишивок. Тут на рушниках оживають гарячі червоні маки, на картинах польові квіти, троянди, переплітаються незвичайні візерунки. Дух перехоплює від такої краси! Яка це кропітка праця, скільки треба посидючості, уміння, терпіння і бажання все це творити.

    Наші майстрині, як і всі українці, мріють про Перемогу, щоб продовжувати творити на повну силу без сирен, без тривог, без переживань і радувати своєю мальовничою красою на полотні односельців.