Ескіз музичного життя

      «Хто хоч раз чув її спів, то задушевно-смутний, то запально-веселий, завжди овіяний чарами народної пісенної манери, хто бачив, як майже буквально літає вона в огненному танці, той ніколи цього не забуде» - так Максим Рильський сказав про… Марію Заньковецьку. Вона увійшла в історію театру як видатна українська трагедійна актриса і саме їй вдалось, у створюваних сценічних образах, стати символом української жінки.

Марія Заньковецька народилася 4 серпня 1854 року в мальовничому селі Заньки на Чернігівщині. Талант майбутньої актриси проявився ще з ранніх літ. Вже з десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні, по закінченні якого розгортається її аматорська діяльність. Професійну освіту артистка здобула у філії Петербурзької консерваторії у м. Гельсінгфорсі. Грала здебільшого у співочих ролях: водевілях і комедіях.

У 1876 році Заньковецька вперше вийшла на сцену ніжинського театру. Під керівництвом Марка Кропивницького - видатного театрального діяча.

У 1882 р. - історична подія у житті актриси, адже саме тоді у міському театрі Єлизаветграда відбувся її сценічний дебют, вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки «Наталка Полтавка» Івана Котляревського. Пізніше Марія Костянтинівна працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого.

Спільно зі своїм чоловіком Миколою Садовським - одним з найбільших майстрів українського театрального мистецтва, вона заснувала перший стаціонарний театр у Києві. Разом з Саксаганським організувала Народний театр у Києві, на базі якого у 1922 році було створено театр ім. Заньковецької (тепер - Львівський український драматичний театр ім. Марії Заньковецької). З року в рік зростала майстерність Марії Костянтинівни як драматичної актриси. В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це – переважно драматично-героїчні персонажі.

Марія Заньковецька - актриса надзвичайно широкого творчого діапазону. Її героїнями ставали здебільшого звичайні прості люди, українські жінки-селянки, адже протягом тривалого часу українською мовою дозволялися п’єси лише про сільське життя. Своєю неперевершеною грою вона переживала долі своїх героїнь, відчувала і відтворювала їхню духовність, високу моральність і глибину почуттів, їхній біль, страждання, сподівання і радощі, розкриваючи безмежність їхніх душ, створювала образи, які дорівнюються до найкращих взірців світової класики.    

За час своєї 40-річної діяльності велика актриса об'їхала з театрами всі міста, а часом і села України, разом з Садовським виступала на сценах Західної України.

15 грудня 1922 року театральна громадськість Києва відзначала 40-річчя сценічної, просвітницької та громадської діяльності Марії Заньковецької по формуванню національного театрального мистецтва, розвитку драматургії, створенню школи сценічної майстерності. Урочистості відбулися у театрі, якому до цієї дати було присвоєно ім'я Заньковецької, а самій актрисі - звання народної артистки України. Того дня Марія Костянтинівна останній раз виступила на сцені у ролі, з якою чотири десятиліття тому дебютувала у Єлизаветграді і неперевершений образ якої творила вподовж усього свого театрального життя - нев'янучої Наталки Полтавки. До останніх років життя видатна актриса цікавилася драматургією і розвитком театру, жила його інтересами, раділа з успіхів.

4 жовтня 1934 року її не стало. Поховано Марію Костянтинівну на Байковому кладовищі поряд з соратником по сцені і чоловіком Миколою Садовським.

На відзнаку пам’яті Марії Костянтинівни в Києві, у будинку, де вона мешкала протягом 1918–1934 рр., створено музей-квартиру, встановлено статую актриси у Маріїнському парку. І на Чернігівщині пам’ятають М. Заньковецьку - її ім’ям названо вулицю у Ніжині, встановлено пам’ятники в селі Заньки та Ніжині, створено меморіальний музей в селі Заньки. У Ніжинському краєзнавчому музеї демонструється експозиція, присвячена геніальній актрисі.

До 170 - річчя від дня народження мисткині бібліотекарі центральної бібліотеки створили віртуальний ескіз музичного життя

 «Де йшла вона – там сходили троянди,
куди дивилася – зірки.
 Із сліз її – займались діаманти,
з зітхань – знімалися чайки…».

    Марія Заньковецька увійшла в історію, як одна з найяскравіших трагедійних актрис, жінка, талант якої захоплював усіх своєю простотою і щирістю, вмінням надихати та майстерним розкриттям глибин людської душі. Про Марію, після її 40-річної праці на українській сцені, лишилося безліч чудових спогадів, як про незрівнянну артистку, визначну жінку-актрису, людину високого інтелекту і культури, натуру невичерпного темпераменту й життєвого оптимізму, виняткової пам’яті, спостережливості та працездатності.