Оголоси табу на лихослів’я

 

    Лихослів’я… Ми чуємо його, здається, звідусіль і від усіх – чоловіків, жінок, молоді, а особливо прикро, що діти не стидаються лихословити, навіть коли їх чують дорослі. Що це? Дань моді, віяння часу, викид негативних емоцій людей, що знаходяться під впливом війни? Можна довго про це сперечатися і, можливо, знаходити цьому явищу логічні пояснення, але від цього воно не стане більш позитивним чи виправданим. Лихослів’я  завжди було і буде  негативною формою у спілкуванні та не гідною для наслідування.

     З давнини українському суспільству не було притаманно використовування брудної лайки у спілкуванні, але вплив російської «культури» на   культуру нашого спілкування за сотні років зробив свою чорну справу і насадив у свідомість українців думку про нормальність вживання матюків.

   Ненормативна лексика є у багатьох народів, але вона не на стільки розповсюджена і доволі жорстко карається при використанні у громадських місцях. Щоб привернути увагу до проблеми «обсцентної» лексики, 3 лютого світ відзначає День боротьби з лихослів’ям. Прогресивне людство розуміє важливість виховання культури спілкування без нецензурних слів у дітей і зменшення їх вживання у дорослого населення.

   Свій внесок у боротьбу з лихослів’ям зробили працівники бібліотеки-філії №3, проаналізувавши дану проблему у лабораторії мовної екології «Вірус лихослів’я».

 

Різносторонні дослідження вищезгаданої проблеми переконали учасників заходу у тому, що лихослів’я не несе в собі жодного позитиву.

     Експрес - опитування «Я і лихослів’я»  з’ясувало,  наскільки для кожного з учасників є звичним використання ненормативної лексики.  Мовно-історичне дослідження «Лайливі слова в українській мові та в нашому лексиконі» освітило походження відповідної категорії слів та виразів.  А під час лінгвістичного діалогу «Добираючи вирази» діти  у змодульованих складних ситуаціях (в яких, можливо, б вживалися нецензурні слова) , вирішували проблему нормальними загальновживаними виразами. Обговорювався й етичний негатив використання лихослів’я. І кожен міг обрати і висловити свою думку стосовно того, чи дозволяти собі, чи оголосити табу на брудну лайку.

     Книжкова виставка «Вбий в собі вірус лихослів’я» стала елементом практичної поради,  як можна позбавитись від звички лихословити і показала, що книги можуть відігравати важливу роль.  Та й атмосфера бібліотеки лише позитивно вплине на свідомість її відвідувачів, бо ж панують тут мудрість та доброзичливість. Тож викорінюймо в собі негативну звичку лихословити. Дбаймо про чистоту мовного поля кожного з нас!