Срібна роса купальської ночі

  Свято Купала – найпоетичніший витвір душі українського народу, яке своїм корінням сягає у глибину віків. Припадає воно на середину літа, на період літнього сонцестояння – 7 липня. Старожили стверджують, що у цей день особливої чарівної сили набирали сонце і вода. Тому на Івана збиралося на лік усіляке зілля,  качалися по траві, щоб набрати з травички цілющої водички, щоб всі хвороби із себе змити, сили в Івана попросити.  

  Багато традицій і обрядів пов’язано із цим народним святом. Ми не будемо їх переповідати, а довіримо цю справу етнографам, народознавцям, які у друкованому слові закарбували зібрані знання. 

Гарафина Маковій зібрала  народознавчі оповідки «Затоптаний цвіт», Олекса Воропай – етнографічний нарис «Звичаї нашого народу», наш земляк Василь Скуратівський – український народний календар «Місяцелік», Галина Лозко – книгу «Коло Свароже. Відроджені традиції» та інші.

   Свято Івана Купала живе в чарівності ночі, у вогні душі, у квітці папороті. Магія купальської ночі приваблює також поетів і письменників, зокрема Миколу Гоголя - «Вечір під Івана Купала», Михайла Старицького – «Ніч під Івана Купала», Віктора Вакуленка - «Шукаючи цвіту папороті». 

Наша землячка, поетеса Тетяна Микитчук написала ліричний вірш «Ой, на Івана…»:

Ой, на Івана

Та і на Купала

Зірка рум’яна

В роси упала.

Мрію наївну

Хочу плекати,

Квітку чарівну

Серцем шукати..

Вітри медові –

В загадці ночі.

Поклик любові –

Милого очі.

Через багаття

Буду стрибати,

Біле латаття

В коси вплітати.

Носить віночки 

Річка на хвилях.

Літа дзвіночки

Звуть на весілля.

  Запрошуємо вас на зустріч із книгами і нехай це свято принесе вам радість пізнання самих себе, вселяє віру в перемогу добра над злом, надію на кохання та сприяє гармонії душі й тіла.