Дослідник духовних скарбів Полісся

 Духовність завше була

незапрограмованою,

вона жила своїм життям

і я намагався відтворити

дух епохи, в якій я живу

В. Скуратівський

 

      В усіх народів існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. І він блукає по світі, як блудний син, ніде не може знайти собі притулку. Але хто ми? Звідки? Які?

     Знати свій народ - це знати мамину пісню, що вчила добра і ласки, пам’ятати батьківську хату, із трепетом берегти бабусину скриню.

    Метр українського відродження, чумацький отаман, козацький писар, хоробрий речник, письменник, публіцист-журналіст, науковець і визначний громадський  діяч – так колеги, друзі та знайомі говорять про Василя Скуратівського.

      У переддень 85-річчя від дня народження Василя Тимофійовича працівники бібліотеки-філії №1 для дітей ім. Лесі Українки провели  для учнів 5-х класів КМЛ №9 народознавчу годину «Дослідник духовних скарбів Полісся». Гортаючи сторінки біографії, присутні дізналися багато цікавого про  нашого земляка, відомого українського письменника, етнографа.

    На хуторі Великий Ліс Мединівської сільської ради Коростенського району,  25 жовтня 1939 року, в селянській родині, народився хлопчик. У подружжя було п’ятеро дітей, але живими лишилися двоє – найменший Василько та сестричка Оля. Їм випало винести на своїх худеньких плечах все, що витримувало українське село у повоєнні роки – важку роботу, безхліб’я, безправ’я…

     Мати, Мотря Антонівна, рано постаріла – багато непосильної праці випало на її долю, чимало горя довелося пережити. Вона ніжно любила свого синочка-мізинчика, пестила і дихала ним, але показувати свої почуття на людях не сміла, бо такі були звичаї. Про роль матері у своєму житті В. Скуратівський написав так: «…без неї моєї дорогої матері, Мотрі Антонівни, не народилося б моє слово про Берегиню. Її пам’яті присвячую цю книгу».

     Батько, Тимофій Якович, був дуже строгою і владною людиною з суворими методами виховання дітей. Він вимагав чесності у всіх вчинках і сповідував, в першу чергу, заповідь «не вкради». Знаючи таку його вдачу, правління колгоспу довірило йому посаду комірника.

    З часом, вивчаючи народні українські звичаї, Василь приходить до

висновку, що в народній уяві батько – це, в першу чергу, самодержець. Його вчинки та дії мають виконуватись беззастережно. Батько – це хребет сім’ї, мати – серце. А Василеві все життя були ближче саме сердечні емоційні прояви. Надалі, віддаючи шану батькові, третю книгу «Покуть» присвятить йому.

     З його книг «Берегиня», «Погостини», «Дідух», «Святвечір», «Обереги пам’яті», «Місяцелік», «Вінець», «Український рік» та ін. і розпочалося вивчення народознавства, виховання підростаючого покоління на кращих традиціях народної моралі, етики, культури. Ці книги –безцінний скарб і твердиня українського народу, написані з любов’ю і талантом.

    Ліцеїсти активно відповідали на питання вікторини «Таїна  народознавчих  перлин», гуртом співали пісні «При долині кущ калини» та «Пісня про рушник».

     Всю свою творчість і життя Василь Скуратівський присвятив вивченню та збереженню народних свят, традицій та фольклору, відродивши, подарував Україні Берегиню і тим самим повернув молодь до наших традицій. Він не міг інакше, бо був глибоко переконаний: «По тому, як ми будемо оберігати свої кращі традиції минулого, наступні покоління не тільки оцінюватимуть нас,  але й зберігатимуть наші сьогоднішні набутки, які згодом також можуть стати традиціями».