Творець криці та української державності

 

Через багато десятиліть із забуття повертається безліч імен письменників національної культури, які робили все для процвітання своєї країни ⎯ України, але визнання і слава до них прийшла тільки після їх смерті. Поряд з іменами

І. Огієнка, М. С. Грушевського, О. Ольжича повернулося до рідної домівки ще одне ім’я її видатного сина ⎯ Івана Адріяновича Фещенка-Чопівського.

 

Іван Фещенко-Чопівський (1884-1952) – визначний металознавець

і громадський діяч України. Народився в родині начальника місцевої пошти. Родовід його походив із селища Чоповичі Малинського району.

У Чуднові Іван закінчив двокласну школу, а у серпні 1893 року поступив у підготовчий клас Першої Житомирської класичної гімназії. По закінченню гімназії вступає до Київського політехнічного інституту, обравши хімічний факультет, щоб вивчитися на технолога-цукроварника.

Після революційних подій 1905 року Іван Фещенко-Чопівський  розпочав свою активну громадську діяльність як національно свідомий українець. Іде працювати учителем до жіночої гімназії Плетеневої у Києві. З відкриттям Київської «Просвіти» в 1906 році Іван зближається з видатними українськими діячами.

Влітку 1908 року Іван Фещенко-Чопівський захищає дипломний проект «Мартенівська фабрика», отримує вимріяне звання інженера-технолога І ступеня і все глибше закорінюється в національний український рух – стає одним з активних діячів української партії соціалістів-федералістів. У 1910 році разом із професором Чижевським відвідав міжнародну виставку в Брюселі, а також міжнародний конгрес з металургії в Дюссельдорфі, Лондоні, Шеффілд і через Львів повернувся до Києва. 1913 р. успішно склав екзамени на звання ад'юнкта і в нагороду був відряджений на кошт Міністерства Промислу і Торгівлі в Німеччину на дворічне стажування. Початок війни перервав його стажування і вчений вимушений був повернувся до Києва. Після повернення йде працювати до Київського політеху, займаючи спочатку посаду асистента, пізніше доцента. Також стає співробітником Воєнно-промислового комітету, займаючись питаннями розподілу палива й металів в умовах воєнного стану. У 1915 р. одружується зі студенткою філології Київського університету Капітоліною Ліхнякевич.

Із встановленням української державності вчений поринув у вир визвольної боротьби та політичних подій, займаючи безліч головуючих посад. Після 220 днів діяльності Ради закінчився важливий державотворчий етап у житті Фещенка-Чопівського. Зібрані під час поїздок по Україні матеріали були використанні для написання книг: «Економічна географія», «Природні багатства України» та «Цукрова промисловість України».

У липні 1918 р. вдруге одружується зі співробітницею Військово-промислового комітету Зінаїдою Олександрівною Лукіною. У травні 1920 у Букарешті у них народжується дочка Ірина. У 1923 р. приймає пропозицію зайняти посаду професора при кафедрі металургії Української (таємної) політехніки у Львові та розпочинає виклади на Технічних курсах Українського Технічного Товариства у Львові. Цього ж року народжується його син Юрко. 3 червня 1926 р. обраний членом Інституту заліза і сталі в Лондоні.  У 1927 році отримує звання доктора технічних наук. На замовлення Голови Центральної Ради проф. М. Грушевського, випустив тритомний підручник «Металознавство» (1930—1938).

У березні 1945 Фещенка-Чопівського заарештували органи НКВС на окупованих Червоною армією польських землях, у Катовицях, засуджений у Києві на 15 років заслання. Загинув від нелюдських умов утримання 2 вересня 1952 р. у концтаборі Абезь (Республіка Комі).

Україна не забула свого славного сина. Ім’ям Івана Фещенка-Чопівського названо вулиці у Львові та Житомирі.  На будівлі Гірничо-металургійної академії у Кракові та на придбаному ним будинку у Львові встановлено меморіальні дошки.