Поезії світле причастя…

   21 березня, коли відзначається Всесвітній день поезії, в затишній читальній залі центральної бібліотеки ім. М.Островського пройшли поетичні читання «Поезії світле причастя…». На них зібралися любителі і шанувальники красного слова, що цінують і розуміють силу поезії, так звані «поетичні метри», а також ті, хто робить перші кроки в літературі.

 

 

 

 

 

 

   Доля цих людей - різного віку, професій, уподобань – пов’язана з поезією. Їх щирі і відверті вірші бентежать душу та змушують замислюватися. Ми були раді, що до нас завітало так багато незвичайних, талановитих, наділених Божою іскрою митців, яких в наш час рідко можна побачити разом.

 

 

 

 

 

 

    

   Першими виступали учасники гуртка журналістики, що працює при міській гімназії. Зовсім юні особистості, які роблять перші кроки в поезії, вразили присутніх своєю безпосередністю, невимушеністю, особливим баченням світу. Це і не дивно, зважаючи на те, що керівник гуртка - Бондарчук Роман, вчитель української мови та літератури - приємно здивував незвичною поезією, написаною катреном. Як вам:

я поет                                                            
з пустелі
я аскет
життя келія

 ланцюг речень

беззвучна розмова
без заперечень
просто відмова

 Відомими і шанованими в нашому місті є сестри – близнючки Лілія Бех та Валентина Краснікова. Їх щемна лірика нікого не залишила байдужим. Для Лілії поезія – це відкриття внутрішнього світу і радість спілкування з собою:

Радію сонцю, небу голубому,
І цвіту ніжному, пахучому, п’янкому,
І щебету пташок, що дзвінко зрання
Складають пісню першому коханню.
   Валентину, яка працює вчителькою початкових класів, надихають писати вірші її учні:
Ви – моя свята, живильна сила,
Джерело натхнення і тепла,
Мого серця пісня легкокрила,
Сонцесяйнії мої літа.

 

 

 

   Для Тетяни Микитчук поезія – це життя, вир; їй хочеться доторкнутися до високого, теплого, підняти настрій собі і людям.

Весняне сонце розтопило лід,
З’явились перші довгождані квіти.
Зима згубила свій останній слід,
І буде серце знов теплу радіти.
Хлюпоче в очі нам блакить небес,
Птахи невтомні гожий день вітають,
А я чекаю від життя чудес.
Мабуть, вони мене не там шукають…
    Хотілося б розповісти про всіх, хто порадував нас своїми чудовими віршами, але це вже матеріал для декількох розповідей. Присутні із втіхою слухали поезії Світлани Бароніної, Галини Бєлько, Євгена Борисова, Світлани Лукашенко, Галини Цепкової, Людмили Романенко, Наталії Лебединець – Кошової.
    При підготовці поетичних читань ми зустріли багато гарних висловів про поезію наших місцевих авторів, деякими з них хочемо з вами поділитися.

  Стати поетом - значить до часу посивіти, брести від розчарування до розчарування, кидатися вперед і бачити, як те, до чого прагнеш і що намагаєшся схопити, вислизає від тебе, що це всього лише ілюзія. Жити душею в цьому світі, такому холодному і глузливому, виділяти себе, віддаючи своє серце; переливати його потоками в вірші.

   Рідкісний художник, рідкісний поет обходиться без музи. Поезіє, чарівна скрипко,  у чудовому оркестрі літератури! На твоїх струнах грає свою мелодію її величність Муза!

    Поезія – це мова людства, мова духу, мова совісті. Вона народжується на тернистих дорогах поетів, мережиться при світлі ночей.

    Людина, що знаходиться у фокусі поетичних променів – це складна особистість, чутлива до найдрібнішої неправди, не заспокоєна в духовній суті. Її поезія – це не просто точна рима. У поезії має бути серце поета.

    Поезія може осягнути Всесвіт, перейти будь-які кордони, перепливти океани, заглянути до найглибших схованок людської душі.

    Поезія - зліт, порив думки,стан душі, спіймана мить.

    Хто може пояснити, що таке поезія, якщо сам процес її творення незбагненний? Народження поезії - це народження гармонії. А будь-яке народження проходить через біль, і закінчується радістю. Поезія - це стан душі, звільнений від буденної суєти; здається, так можна це пояснити. А можливо, й ні.

Поезія – то є людська душа,

То втілена в словах таємна мрія,

То усмішка дитини на устах,

Що словом душу матері зігріла.

Поезія – покликання душі,

Народжене природою самою,

То витвір Божий, то свята рушіль,

Що сповнена краси та щирої любові.

Нехай вона, зігрітая добром,

Омита кришталевою сльозою,

Думками сповнена приходить в кожен дім,

Живе в віках перлиною святою.

Т.Штирляєва