Трагічна фермата долі Анатолія Білошицького

                                                                                         
 О, музико, благословенна будь!
 З тобою я ніколи не прощався.
 У дні журби та у часи спокут
 Тобою кожен ранок починався.

 

  18 квітня працівники центральної бібліотеки ім. М. Островського гостювали в Коростенській школі мистецтв, де проходив ІХ-й міжрегіональний конкурс баяністів – акордеоністів імені Анатолія Білошицького.

  Цей конкурс було започатковано у 2000 році, з метою подальшого розвитку національної школи гри на баяні – акордеоні, виявлення творчих здібностей та підтримки обдарованих дітей, вшанування пам’яті композитора. В майстерному володінні баяном та акордеоном змагалися учні музичних шкіл України. Як завжди, в гості бібліотекарі прийшли не з пустими руками, а з книжковою виставкою «Є в музиці одвічна таїна».

  Анатолій Васильович Білошицький. Хто він? Що зробив? Чим прославив свою малу батьківщину?

  Серед талантів Полісся, щедро розсипаних, немов дорогоцінне каміння на древлянській землі, знаходимо прізвище нашого сучасника, талановитого композитора, диригента, блискучого баяніста – виконавця, педагога, автора музикознавчих розробок, відомого далеко за межами України.
  Прожив він досить коротке земне життя, але встиг вписати яскраву сторінку у самобутню українську культуру, залишити нащадкам у спадок неповторний музичний світ.

  Народився майбутній талановитий митець у 1950 році, 18 жовтня. Родина Білошицьких була дуже співочою. За згадкою матері композитора, Катерини Михайлівни, «частенько збиралися усі разом й залюбки співали народні пісні».
  Перші навички гри на баяні  сформовалися під впливом батька, який сам був непоганим музикантом. В шкільні роки, як признавався композитор, музика була його величезним захопленням. У початкових класах співав у шкільному хорі, танцював у хореографічному гуртку, виступав як соліст-співак на шкільних фестивалях художньої самодіяльності.
  Музикою Анатолій почав займатися з тринадцяти років. Саме в цьому віці його прийняли до Коростенської музичної школи по класу баяна, яку він закінчив з відзнакою, як і Житомирське музичне училище. Зараз ця школа носить ім’я свого відомого випускника. Не залишив своєї улюбленої справи і під час служби в армії. Потім рік працював викладачем Коростенської музичної школи, керував оркестром баяністів. У 1973 році Білошицький вступив до Київської державної консерваторії ім. П. Чайковського, де одночасно навчався на двох факультетах(диригентсько-оркестровому та композиції).
  З 1978 по 1987 роки Анатолій Васильович – викладач Київського музичного училища ім. Р. Глієра. З 1981 року -  викладає на  кафедрі народних інструментів Київської консерваторії ім. П. Чайковського. Постійно Анатолій писав музику. У 1983 році журі Республіканського композиторського конкурсу присудило композитору Другу премію за сюїту «З глибини віків», у якій яскраво відтворені образи гордовитих древлян. У 1986 році він став членом двох спілок композиторів – СРСР та України.
  Анатолій Васильович - композитор – новатор, його музика є в репертуарі провідних вітчизняних та зарубіжних виконавців. Деякі роботи записані до Фонду Українського радіо. У композитора було багато творчих задумів та передчасна смерть обірвала життя митця. Він помер від серцевої недостатності 18 жовтня 1994 року, в день свого народження, коли поспішав на роботу в Київську консерваторію. Відомо, що людей, котрі вмирають у свій день народження, називають Прометеями.  Анатолію Васильовичу Білошицькому судилося прожити всього 44 роки. Але, як казав композитор: «Я щасливий, що музика, яку я пишу, не лежить, що її виконують композитори, слухає публіка, вона потрібна людям. А для композитора головне, щоб його твори жили».
   В 2007 році  вийшла книга «Свята до музики любов: Анатолій Білошицький у спогадах сучасників», а у 2008 році побачила світ поетична поема нашої землячки Тетяни Микитчук «Сонячна соната» - своєрідне художнє осмислення життя і творчості небуденної постаті Анатолія Васильовича Білошицького. Ці видання є в фондах  ЦБС.

  А ще А. Білошицькому присвячені поетичні рядки місцевих поетів, один з яких ми пропонуємо до вашої уваги:
 
Галина Цепкова                                   

    Не змиє часу плин

Те, в чому Долі Знак.
Він – твій, Полісся, син.
Древлянам він земляк.
                                                     Тут народивсь і ріс,
                                                     Зростав його талант,
                                                     Неначе той Атлант.
                                                     На скелях юнь – літа
                                                     Пройшли. На скелях – тут!
І нота золота
Їх відтворила дух.
Святої давнини
Незчерпне джерело.
                                                      Як скеля – ті сини,
                                                      І буде, як було!
                                                      Уклін тобі, уклін,
                                                      Поліський наш Боян.
Нехай по всій землі
Лунає твій баян.
Оспівує красу
Землі твоїх батьків.
                                                       Не змиє плин часу
                                                    Всю глибину віків.
                                                       Не змиє часу плин,
                                                       Що має Божий Знак.
                                                       Він твій, Вкраїно, син, -
                                                       Було і буде так!