У пам'ять про скорботний 33

...Із тридцять третім голим роком,
Голодно-голим та німим,
Та тричі пухлим. Хай би з ним
Поїли б кору і комору,
Траву і шкуру, цвіль і міль,
Та мерли б жовті, як з похміль,
Без трун понесені із двору.
Нізащо. Просто. Без вини.

А. Малишко

26 листопада - День пам’яті жертв голодоморів - щорічний національний пам’ятний   день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.

Напередодні цієї сумної і трагічної дати в історії українського народу, 78-ої річниці голодомору 1932-1933 років, у читальній залі коростенської міської бібліотеки ім. М.Островського відбувся вечір – реквієм "Не згасни, свічко пам'яті".


   Вечір розпочала бібліотекар відділу обслуговування Мельничук Світлана, яка розповіла про страшні наслідки голодомору 1933 року, який був найжорстокішим. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1000 - щогодини, майже 25 тисяч - щодня...Найбільш постраждали від голоду теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська області. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. Для українського народу - це катастрофа століття, адже винищувалась українська нація цілеспрямовано, свідомо. Найжахливішим у трагедії голоду було те, що для нього не було об’єктивних причин.

Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору, але, в будь-якому випадку, мова йде про мільйони безневинних жертв. І ця страшна статистика вражає, адже в Україні сама природа заперечує голод.

«Наслідки голодомору - великі духовні втрати, які цифрами не зміряти. В могилу голодомору зійшли найкращі, здібні, талановиті, здорові духом і тілом»,- наголосила ведуча, відмітивши, що 2011 рік присвячений вшануванню пам'яті дітей, вбитих і ненароджених внаслідок цих трагічних подій. Пішла з життя надія нації, її майбутнє. Обірвався живий ланцюг поколінь. Із життя пішли діти. Їх смерть ще глибше підрізала родове коріння нації.

На вечорі були присутні члени літературного об'єднання "Древлянка". Серед них: Віктор Васильчук, редактор газети "Вечірній Коростень", упорядник книги "Смерть кістлявою рукою постукала у наші вікна...", який представив це книжкове видання, де зібрані документальні свідчення про голодомор на Коростенщині. Емоційним був виступ краєзнавця Миколи Брицуна, який навів вражаючі факти людоїдства в роки голодомору в Пашинах. Місцевий літератор Олег Буцький зачитав свою новелу «Антиподи», присвячену голодомору. Поетеса Оксана Геращенко, родину якої торкнулось це лихо, розповіла про події минулого, про які вона дізналася зі слів бабусі та зачитала зворушливий вірш:

Чекайте, люди, Бога не гнівіть!

Не проклинайте сьогодення суті.

У марнотратстві карбували мить

Насичені, зодягнені, озуті.

Забулися. Згубили ланцюги,

Генетики спіралі порівняли.

В квартирах позолочені боги,

Та вам цього довершено замало.

Куліш із лободи не куштувать,

Не відчувати задухи на взлеті,

Малятко у садочку не ховать –

На щастя загасили 33-й.

Лавиною пронісся геноцид,

Вбираючи Вкраїну в попіл сірий.

Заморений у пекло отчий рід

Вмирав, але не зрікся віри.

Молилися на небо у полях,

Збираючи підмерзлу бараболю.

Волала у агонії земля,

Насичена померлими уволю.

Надією послідньою жили,

Що дітям за боління їх воздасться.

Складуть в ріллю яриноньку воли

І матимуть нащадки сите щастя.

Жируємо – у хащах маргінес,

Кородимось у байдиках потворних.

Єдиний день у пам’яті воскрес –

Захлялих, але вічно непоборних.

Окрайчик на віконце покладіть,

Свічу притомності паліть і спохватіться,

У марнотратстві не карбуйте мить

Думками за голодних помоліться…

Сьогодні ми - єдині спадкоємці всього, що було. Пам'ять – нескінченна книга, в  якій записано все життя людини і все життя країни. Темі пам’яті про скорботні втрати присвятила свій вірш Галина Цепкова:

         Голодомор, Чорнобиль, Крути –

За ними мільйони втрат.

А скільки ще скорботних дат,

Яких не маємо забути.

Не забувати, не прощати!

Якщо ж збайдужаться серця

Тоді не матиме кінця

Наш шлях скорботний,

             шлях хрещатий.
Тому пам’ятаймо ці трагічні сторінки української історії, бо «хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього». А наш багатомільйонний український народ заслуговує і шани, і поваги.

Присутні на вечорі учні ЗОШ №7 пом'янули мільйони загиблих українців від голодомору 1932-1933 рр. хвилиною мовчання. До цієї трагічної дати у читальній залі експонується книжкова виставка "Незагоєна рана скорботи і пам'яті", на якій представлені книжкові, періодичні видання та матеріал на електронних носіях.