Тільки крізь біль війни пізнається світло миру

Мир подібний до повітря: його не помічаєш, доки він є, і не цінуєш, поки не втратиш. Справжню вартість миру відчувають і розуміють лише ті, хто пізнав досвід втрат, руйнувань і болю.

Ми живемо у надзвичайно різноманітному світі, у соціально розшарованому суспільстві, де іноді важко знайти порозуміння навіть у повсякденних стосунках, не кажучи вже про міжнародні відносини. Людство дедалі частіше втрачає довіру і здатність домовлятися. Це сумно й небезпечно, адже без віри та взаємної поваги побудувати щасливе майбутнє практично неможливо.

Попри багаторічний досвід побудови післявоєнного світу, заснованого на взаєморозумінні й підтримці, попри десятки мирних угод і домовленостей, сучасне людство опинилося в екзистенційній кризі. Яскравим підтвердженням цього є повномасштабна агресія рф проти України, що вже четвертий рік поспіль триває з нечуваною жорстокістю.

Сьогодні доля нашої країни, а в певному сенсі й усього світу, вирішується не у владних кабінетах, а в окопах, під кулями, ракетами та бомбами. Саме там українські воїни боронять рідну землю ціною власного життя. Майже щодня ми втрачаємо найкращих — мужніх, гідних і хоробрих янголів. Це важко усвідомити й боляче переживати серцем…

Наслідки війни для України — довготривалі та виснажливі. Це і економічний дисбаланс через перехід на військові рейки, руйнування критичної інфраструктури, порушення ланцюгів постачання, і падіння міжнародної інвестиційної довіри. Змінилися політико-правові відносини між державами, а дипломати часто вимушені діяти у тісній співпраці з військовими. Війна оголила старі проблеми й створила нові виклики, до яких світ виявився не готовим.

Внутрішнє соціальне середовище країни теж зазнало драматичних змін. За приблизними оцінками, близько чверті населення виїхало за кордон. Ми зіткнулися з демографічною кризою: старінням населення, різким падінням народжуваності, зростанням смертності та втратою трудового потенціалу. Число людей, які потребують соціальної допомоги, адаптації та реабілітації, невпинно зростає.

Не менш відчутними є екологічні наслідки війни: зруйновані екосистеми, забруднення ґрунтів, води й атмосфери. На державному рівні використовуються всі можливі інструменти для фіксації збитків від екоциду. Водночас важко оцінити масштаби культурних і гуманітарних втрат: знищені бібліотеки, музеї, школи, лікарні — це не лише руйнування матеріальних об’єктів, а й відхід від цивілізаційних норм, що підриває довіру в міжнародному співтоваристві.

Не випадково Організація Об’єднаних Націй проголосила 2025 рік — Міжнародним роком миру та довіри. В Україні ж День миру встановлено Указом Президента у 2002 році, і відзначається він, як і в усьому світі, 21 вересня.

У цьому контексті важливо формувати у молодого покоління чітке розуміння цінності миру та відповідальності за майбутнє. Саме з цією метою бібліотекарями бібліотеки-філії №2 було проведено колоквіум-семінар «Лише ті, хто пізнав, що таке війна, розуміють справжню ціну миру» для учнів 9-Б класу КМЛ №6 м. Коростень.

Під час зустрічі ліцеїсти мали змогу ознайомитися з основами чинного законодавства, що стосується теми миру та воєнних дій, а також самостійно оцінити ті зміни, які вони відчули у власному житті від початку війни. Переглянути відео та почути, яку думку стосовно збереження миру мають ті, хто зараз намагається вибороти його для нас. Погортати видання, які детально розкривають всі аспекти порушеної теми, і зрозуміти: мир — це найбільша цінність, яку необхідно берегти.

Дійсно, мир — це найбільший дар, який може мати людство, і найбільша відповідальність, яку воно несе. Його неможливо зберегти без щирої віри, без довіри одне до одного та без готовності кожного відстоювати загальнолюдські цінності.

Семінар у КМЛ №6 довів: молодь не є байдужою до майбутнього своєї країни. Учні не лише замислилися над ціною миру, а й відчули власну причетність до його збереження. Саме їхня відкритість, щирість та прагнення пізнати правду є тим фундаментом, на якому вибудовується світло надії.

Мир починається з маленьких кроків — доброго слова, вміння слухати і підтримувати, готовності допомогти. І якщо кожен із нас зробить свій крок назустріч миру, разом ми зможемо подарувати майбутнім поколінням найдорожче — життя у свободі, довірі та гармонії

Мольфарка української прози

    

«Християнка... Українка... Мама... Дружина... », – так характеризує себе Дара Корній. Справжнє ім'я — Мирослава Іванівна Замойська — українська письменниця, яка працює в жанрі фентезі. Народилася 20 вересня 1970 року у селі Секунь Старовижівського району Волинської області. Середню школу закінчила у селі Княжі Сокальського району Львівської області. Вищу освіту здобула на журналістсько-редакторському відділенні Українського поліграфічного інституту у Львові.

    Дара Корній перетворила своє хобі на професію і говорить, що це "велике щастя, коли людина працює за своїм покликанням".

Свій літературний псевдонім письменниця утворила від імені дочки Дарина – Дара й дівочого прізвища матері – Корній.

"Якби не Волинь, мене не було б як письменниці... кожного з нас живить те середовище, в якому ми живемо з дитинства... Мої улюблені казки – ті, які розповідали бабуся та дідусь... З дитинства знала, що не всі мавки добрі. Є й злі. Є такі, що можуть звести з розуму. Але є мавки, які годні допомогти людині. Такі трохи містичні історії були для мене дуже природні та справжні. Довгий час навіть не могла повірити, що все це неправда. Бо коли дідусь їхав у ліс, обов'язково привозив для мене гостинці від лісовика. Удома завше ставили кашу для домовика, правда, її потім з'їдали коти, але я все одно в це вірила. Дідусь казав, що там, де живе домовик, обов'язково житиме кіт. Домовик і кіт – нерозлучні. Ці розповіді були частиною мого життя. Дуже тішуся з того, що мала таке дитинство. Тепер мені є про що розповісти читачам".

Своїми літературними вчителями письменниця вважає Стівена Кінга, Джона Толкіна, Лесю Українку, любить творчість Пауло Коельо, Габріеля Гарсія Маркеса, Франца Кафки й Володимира Лиса.

Перший роман письменниці у жанрі фентезі — "Гонихмарник" — було опубліковано у видавництві "Клуб Сімейного Дозвілля" у 2010 році. Книга принесла авторці третю премію літературного конкурсу "Коронація слова" 2010 року в номінації "роман", була нагороджена нагородою "Дебют року" від видання "Друг читача" та стала лауреатом премії асамблеї фантастики "ПОРТАЛ-2011" — "Відкриття собі" імені Володимира Савченко. Після публікації першого роману Дара Корній здобула неофіційне звання "української Стефані Майєр".

    "Моя дочка зачитувалась вампірськими сагами Майєр і щоразу з натхненням переказувала мені їхні сюжети, — зізнається Дара Корній. — Мене злило те, що українські підлітки захоплюються чужою міфологією, не здогадуючись навіть, наскільки потужним є пласт рідної української міфології. "Гонихмарником" прагнула довести, що рідна міфологія нічим не гірша, а навіть краща за іноземну".

"Я не довго думала над тим, про кого писатиму. Раптом згадалося, як у дитинстві я на власні очі бачила, як чоловік розганяв хмари. Ходили різні чутки нашим селом про цього пана. Жінки та дівчата в нього закохувалися, чоловіки недолюблювали і всі разом побоювалися, вважаючи відьмаком. Але то були тільки чутки й домисли, поки я випадково не підгледіла, як він це робить: володіє небом. Можливо дитяча бурхлива уява з часом і домалювала якісь деталі, але спомини точно не стерлися з пам’яті. І подумалося мені: а що буде, коли поселити Гонихмарника в сучасному місті та зробити так, щоб не в нього безвідмовно закохувалися, а щоб він врешті закохався. І закохався не в звичайну сіру мишку, а бунтарку, вольову та інколи самовпевнену. Хто такий той Гонихмарник? Персонаж української міфології, перевтілений Дводушник, людська химера, що «владарює» над хмарами, дощами, градами, зливами. Колись кожне порядне українське село мало за честь мати такого співмешканця, його шанували та боялися. І тепер йому жити в сучасному Львові!"

«Це мій перший роман. І для мене він, як перший поцілунок чи перше кохання, незабутній. Коли пам’ятаєш всю історію створення, до дрібниць. І особливий внутрішній трепет під час написання, і калатання серця, і шал від хвилі захоплення, яка накриває, коли раптом вигадана тобою історія перестає бути вигаданою, принаймні в твоїй голові".

Другий твір письменниці – роман "Тому, що ти є" – став "Вибором видавця" у конкурсі "Коронація слова – 2011". Роман "Зворотній бік світла" — "Вибір видавців" 2012 року. Перу письменниці також належать книги "Зірка для тебе" (2013), "Зворотній бік темряви" (2013), "Зозулята зими" (у співавторстві з Талою Владміровою) (2014), "Щоденник мавки" (2014), "Крила кольору хмар" "(у співавторстві з Талою Владміровою) (2015), "Петрусь-хімородник" (2015), "Зворотній бік сутіні" (2016), "Зворотній бік світів" (2016).

    Дара Корній живе у Львові. Виховує старшу доньку Ірину та молодшого сина Максима, яких вважає найважливішим та головним досягненням у житті. Працює у Львівській національній академії мистецтв. Захоплюється дохристиянською міфологією, праукраїнськими віруваннями, етнографією, казками, народною музикою, книгами.

За свою десятирічну письменницьку кар’єру стала автором майже двох десятків книг. Із 2013 року, практично щорічно, вона видає по дві книги на рік.

​До 55-річчя від дня народження Дари Корній у бібліотеці-філії с. Михайлівка було представлено літературну вітрину «Мольфарка української прози». На виставці читачі бібліотеки познайомилися з біографією та літературним здобутком української сучасної міфологині, поринули у  світ прадавніх вірувань, міфів, легенд, казок, чарівних істот, побут, де все це  поєднується з сучасним життям. Своїм доробком письменниця прагне об’єднати різні покоління й навчити домовлятися.

Книги мольфарки стануть цікавою знахідкою для всіх, хто хоче глибше пізнати українську міфологію та містику. Запрошуємо всіх бажаючих до містичного читання!