Людини високе ім'я

 

Сергій Іванович Іванов

    Історія Коростеня, якому у 2024 році виповниться 1319 років з часу заснування та 1079 років з часу першої письмової згадки, є однією з найцікавіших в історичному контексті країни та предметом гордості для кожного його мешканця.

    Багатовікова історія міста завжди була натхненням для пошуковців, істориків-краєзнавців, які протягом багатьох десятиліть, починаючи з ХХ століття, займались вивченням древлянського родоводу, його коріння, історико-культурного рівня. Краєзнавча справа на Коростенщині має досить тривалу традицію, яка охоплює не одне покоління дослідників.

    Популяризатором та дослідником історії міста став вчитель історії, пізніше - директор школи №37 (нині – міський ліцей №7) Сергій Іванов. Він був ентузіастом-краєзнавцем, позаштатним співробітником міської та обласної преси – його цікаві, захоплюючі розповіді про Коростенщину, її історію, діячів Поліського краю викликали постійний інтерес читачів газет. Завдяки його праці ми знайомі сьогодні з минулим Коростеня – історією розвитку міської промисловості, освіти, будівництва залізничного вузла.

    2 квітня виповнюється 120 років від дня народження Сергія Івановича Іванова - Почесного громадянина міста Коростеня, заслуженого вчителя, колишнього директора школи №7. Зовнішня суворість, принциповість, чесність і порядність, працелюбність, відданість справі, людська доброта і, нарешті, талант – різносторонній, багатогранний, справжній…Такими рисами характеризували Сергія Івановича ті, хто його добре знав.

    Народився С. І. Іванов в 1904 році у Фастові Київської губернії в родині залізничника. В силу службових обов'язків, родина протягом короткого терміну вимушена була змінити декілька разів місце проживання - в 1905 році вона переїжджає до Казятина, потім до Брест-Литовського, Луцька, а в 1910 році - до Сарн. Містечко Сарни, як і Коростень, в цей час досить швидко розвивалося, завдяки будівництву залізниці Київ-Ковель. Саме тут Сергій розпочав свою освіту – 15 серпня 1912 року він був зарахований учнем Сарненського залізничного училища, де навчався протягом двох років.

    З початком першої світової війни та наближенням фронту до Сарн, родина вимушена була евакуюватись до міста Вишгорода Рязанської губернії, де юнак продовжив навчання в місцевому вищому початковому училищі. В травні 1916 року Іванови повертаються в Україну та рік мешкають у столиці – м.Києві, Сергій продовжує освіту в шостій чоловічій гімназії. З 1917 року Іванови вже поліщуки – з короткою зупинкою в Коростені, вони переїжджають до Овруча. 1917-1926 роки – це овруцький період в біографії С. Іванова.

    Його трудова діяльність розпочалася у 1917 році, коли став учнем слюсаря локомотивного депо. А через три роки вже працював у колишньому Овруцькому повіті, про що свідчить посвідчення №735 від 6 серпня 1920 року «Пред'явник цього документу т. Іванов С. І. є дійсно командированим в район Словечанської волості для проведення різних кампаній та завдань». Безумовно, з перервами, він продовжує освіту в місцевій чоловічій гімназії. Згодом юнака направляють на дворічні вчительські курси в Овруч, які він закінчує 1922 р. Сергія Іванова призначають вчителем початкових класів Овруцької семирічної школи.

    Взагалі, повоєнна біографія С. Іванова – це його плідна діяльність на спортивному поприщі. Інтенсивні тренування, непогані спортивні результати – 15-18 серпня 1924 року він бере участь в першій Коростенській окружній олімпіаді та стає переможцем в змаганнях з метання диска та штовхання ядра, відповідно з результатами 29м 30см та 9м 45 см. Команда Овруцького району, де організатором фізкультури був С. Іванов, посіла тоді почесне друге місце. Саме враховуючи його спортивні досягнення, в червні 1926 року Сергій призначається відповідальним секретарем Коростенської окружної Ради фізкультури та переїжджає до Коростеня. Посада вимагала відповідної освіти, тому він вступає до Київського державного інституту фізкультури, який закінчує в 1930 році. Варто зазначити, що спорт був захопленням на все життя. Навіть тоді, коли С. Іванов був фізично не в змозі брати будь-яку участь в спортивних дійствах, він продовжував уважно стежити та збирати матеріали про досягнення спортсменів, прискіпливо фіксувати результати коростенських атлетів на змаганнях різного рівня. Значний відсоток матеріалів його архіву, що зберігаються в краєзнавчому музеї, саме такий за змістом.

    З самого початку свого перебування в Коростені Сергій Іванов працює в школі №37: спочатку по сумісництву вчителем фізкультури та історії, в 1930 р. він був зарахований до постійного штату на посаду вчителя історії. В 1932 р. заочно закінчує історичний факультет Житомирського педагогічного інституту, а невдовзі призначається заступником директора школи. У 1939 році кандидатуру С. Іванова затверджено директором середньої залізничної школи №37, на якій він перебував до 1961 року (крім 1941-1943рр.)  За більше ніж двадцять років директорської діяльності створив колектив досвідчених педагогів, які вміли не лише майстерно провести уроки, але й знайти ключі до дитячих душ, обережно, тонко і вміло зачепити у них найпотаємніше.

    Багато років свого життя віддав С І. Іванов улюбленій справі. Сергій Іванович – людина особлива у різних вимірах. Як учитель – мав талант від Бога, помножений на любов до дитини і педагога. Пройдений 50-річний щлях учителя і директора школи викристалізували в ньому глибоке відчуття й розуміння того, як працювати вчителем і працювати для вчителів. Окрім того, був чудовим лектором, позаштатним співробітником міської та обласної преси, ентузіастом-краєзнавцем, прискіпливим збирачем і популяризатором історії Коростенщини.

    Занадто насичена біографія 1920-1930 рр., юнацький максималізм та непосидючість, скоріше всього не дозволяли робити зупинки, необхідні для роздумів, осмислення минулого та дійсності. В усякому випадку, перші щоденникові нотатки, що зберігаються в музеї, датуються передднем початку війни 1941 р., що дуже цікаво і важливо, якщо враховувати практичну відсутність інформації відносно тогочасної ситуації в місті. Завдяки таким природним рисам характеру як акуратність, дбайливість, прискіпливість музей сьогодні володіє досить хорошою збіркою фотографічного, букіністичного, фалерестичного та інших матеріалів, що дає можливість досить добре документально проілюструвати цілий ряд важливих моментів тогочасного суспільно-політичного розвитку краю.

    В 1950-1970-х роках Сергій Іванович постає вже як педантичний впорядкувальник своєї колекції, архіву, що постійно зростають - ведеться інтенсивна переписка з різними дослідницькими установами, вивчається наукова література, детально фіксуються спогади свідків різних історичних подій. Архів, що зберігається в краєзнавчому музеї, відтворює плідну співпрацю з історичними архівами, архівом стародавніх актів, архівами Києва, Житомира, редакціями різних періодичних видань. Обробивши та проаналізувавши зібраний матеріал, Сергій Іванович Іванов запропонував у 1965 році «Нарис по історіїї міста Коростеня». Безперечно, його не можна сприймати в цілому – цілий ряд моментів викладено занадто популярно та поверхнево. «Нарис…» вміщував цілий блок нової авторської інформації, особливо стосовно історичних подій в Коростені в першій чверті ХХ ст. Автор не просто фіксує спогади, а вивчає, аналізує, співставляє, намагаючись отримати максимально об'єктивну правдиву інформацію. Такий підхід інколи приводив до тривалих конфліктів з досить поважними людьми того часу.

    Видати свою працю Сергій Іванович не спромігся, а тому в скороченому тезисному вигляді в 1960-1970-х роках у місцевій газеті «Радянське Полісся» вона фактично була видрукувана в рубриці «Люби і знай свій рідний край». Нарис хоча і можна вважати деяким підсумком краєзнавчої роботи С. Іванова, але далеко не крапкою. Він продовжував працювати, збираючи матеріали з історії підприємств та організацій м. Коростеня, вів літопис важливих подій, упорядковував інформацію про відомих земляків. Значний відсоток архіву С.Іванова складють матеріали з історії Коростенської залізниці, розвитку освіти. І на заслуженому відпочинку Сергій Іванович  перебував в безперервному пошуку. Його цікаві, захоплюючі розповіді про Коростенщину, її історію, діячів поліського краю викликали постійний інтерес. До нього зверталися десятки людей за порадою, а іноді – і просто за добрим словом.  Завдяки його наполегливій праці в написанні історії Коростеня, ми сьогодні краще знаємо минуле нашого міста.

    Для увічнення пам'яті про діяльність Сергія Іванова у міському краєзнавчому музеї відтворено робочий кабінет педагога, де представлені його особисті речі та рукописи. Батьківщина високо оцінила його трудові досягнення, нагородивши орденом та багатьма медалями. Він – двічі Почесний залізничник, заслужений вчитель, а за рішенням міськради має звання «Почесний громадянин м. Коростеня» (1968 р.). Розпорядженням міського голови (1998 р.) встановлена премія імені С. І. Іванова, якою нагороджуються кращі педагоги міста.

Відійшов у вічність Сергій Іванович Іванов 5 липня 1977 року.

 

    До ювілею краєзнавця пропонуємо вашій увазі відеопогляд у минуле «Історія міста оживає з-під пера Сергія Іванова» з короткими фактами про історію міста, надрукованих у місцевій газеті.