Беру «Кобзар» у руки знову

  Так вже склалося, що в ці весняні дні ми вшановуємо Тараса Григоровича Шевченка – пророка і духовного батька України. Великий поет живе у своїх творах. Його образ, світ думок і почувань постає перед нами насамперед з того, що він написав. Цього року виповнюється 175 років Біблії українського народу, книзі, якій судилося стати безсмертною – шевченковому «Кобзарю».

  Щоб ще раз нагадати про долю цієї дивовижної збірки національних духовних скарбів, в читальній залі центральної бібліотеки ім. М. Островського для учнів старших класів міського колегіуму було проведено літературний урок «Беру «Кобзар» у руки знову, немов святий щоденний хліб». Бібліотекарі Світлана Мельничук та Галина Піка розповіли про історію створення «Кобзаря» та поетичні твори, що ввійшли в перше видання цієї збірки. 

  Розповідь бібліотекарів яскраво доповнила слайд – презентація ««Кобзар» – вічний, як народ». Активну участь у заході прийняли учні 9-А класу, які зачитали вірші:Козаченко Дар’я – уривок із «І мертвим і живим…», Мазурик Владислав вірш «Доля»,  Олексійчук Анастасія вірш «Мені однаково…».

  А ще Настя представила власний вірш, присвячений «Кобзарю»:

Коли беру “Кобзар” до рук,

То відчуваю серця стук.

Мене бентежать так рядки,

Що написав колись їх Ти:

Про ніжну матір і дитину,

Про долю рідної Вкраїни,

Про щастя, волю, про добро,

Про українськеє село.

І про дніпровські  вільні кручі,

Що сам реве ревучий.

Про заповіт Твій пам’ятаю -

Любити землю з краю і  до краю,

І мову рідну не забути,

Й Тебе цим словом пом’янути.

За це вклоняюсь я Тобі,

Великий наш пророче!

Для Тебе завжди буде битись

Моє маленьке серденько дівоче.

 

  Минуло багато років, але й сьогодні Шевченко, як живий, говорить зі своїми нащадками. Його слова живуть між нами і лине вічно в народі слава Великого Кобзаря.