Ром, який завжди казав своє

   6 лютого в читальній залі центральної міської бібліотеки ім. М.Островського відбувся вечір пам’яті «Доторкаючись словом до струн», присвячений 75-ій річниці від дня народження Міхи Козимиренка.

   Це була людина цікавої і трагічної долі, глибоко самобутня постать. Справжній український і ромський поет, член Національної спілки письменників України, музикант, викладач.

    Бібліотекарі Алла Сергієнко та Галина  Примак представили літературний портрет митця, яскравим доповненням до якого була мультимедійна презентація.

    Увагу присутніх привертала книжкова виставка «Прилинь до мене, моя музо» та експозиція міського краєзнавчого музею, що містила рукописи, документи та світлини нашого земляка.   

 

 

 

 

 

 

  

 

       Поезії М.Козимиренка звучали у виконанні працівника міського Будинку культури Олексія Возняка та учнів гімназії Данила Волкодава і Вікторії Дуднік.

  Гарною прикрасою вечора став виступ викладачів школи мистецтв Володимира Павленка, Олександра Мужа та Олександра Вербила, які виконали авторську пісню В.Павленка на слова М.Козимиренка «Моя доля», відому мелодію «Чардаш», яку так любив Міха та ряд інших творів.

  

 

 

  

     Своїми спогадами про М.Козимиренка поділилися Віктор Васильчук - письменник, редактор газети «Вечірній Коростень», Михайло Пасічник – голова Спілки письменників Житомирщини, Євгенія Вигівська, яка навчалася  в школі з майбутнім митцем.

 

 

  Галина Цепкова - поетеса, член Національної спілки письменників України, яка довгі роки була в дружніх стосунках з М.Козимиренком, своїми щирими, теплими, душевними спогадами розчулила присутніх. По – особливому зворушливо звучали вірші, присвячені пам’яті поета-рома.

   До вашої уваги відео та радіозапис цього заходу від Коростень медіа.

 

 

   Про життя цієї обдарованої людини можна сказати: все воно – боротьба. Боротьба з жорстокими обставинами, з підступною упередженістю, інколи із суцільним непорозумінням і , врешті-решт, із самим собою.

     Народився Міха Козимиренко четвертою дитиною у сім’ї цигана в Чернігові 1938 року. Та у ньому текла не тільки циганська кров, мати Міхи – з роду українських селян. Батька не оминув густий гребінь сталінських чисток і він опинився серед «ворогів народу» у сибірських каторжних таборах. Повернувся лише наприкінці 50- х, після чого був реабілітований.

     Мама – українка наділила його любов’ю до української мови, до традицій козацького роду. Батько – ром вселив дух волі, циганський темперамент, прагнення свободи, навчив не гнутися перед труднощами.

  Близько 40 кровних родичів (в тому числі і брати з сестрами) Міхи Козимиренка під час трагедії в Чернігові – розстрілу населення ромської національності  у серпні 1942 року – пішли у небуття. А він уцілів у тому пеклі, порятований матір’ю.

   Після воєнного лихоліття сім’я Козимиренків переїхала до мальовничого міста Коростеня, рятуючись від спогадів, що мучили їх щодень.

   Хлопчина пішов до першого класу школи №6. Навчання давалося легко, школу закінчив успішно. Він – син рома, тому не уявляв свого життя без музики. Часто вечорами веселив дівчат піснями під гітару.

  Пізніше Михайло Григорович згадував: «Мені тут, можна сказати, поталанило на добрих людей. Передусім зустрів Арона Яковича Шендерова, який тоді опікувався хоровими колективами міста і дав мені перші уроки гри на акордеоні. Це він відчинив мені двері у світ прекрасного».

  У Києві, в музичному училищі, юнакові  прийшов на допомогу Іван Іванович Різоль. Він помітив, що талановитий студент не має початкової музичної підготовки, і доклав багато зусиль, щоб підтягнути його до рівня решти учнів.

  Після служби в армії та успішного закінчення Ніжинського педінституту юнак прийшов працювати в колектив Коростенської музичної школи, стояв біля витоків художньої самодіяльності і майже 40 років віддав справі навчання дітей музики, підготувавши цілу плеяду учнів, котрі працюють на освітянській ниві, в закладах культури.                                                                                   

  Знаний і шанований був Міха Козимиренко відомими композиторами, музикантами. Як творець музики  він був членом Спілки самодіяльних композиторів Житомирщини. Його пісні друкувалися в обласних газетах, звучали на радіо, в телепередачах. Співпрацював музикант з місцевими авторами Володимиром Пригорницьким, Михайлом Туровцем, Світланою Кагановою та відомим поетом-земляком Миколою Сингаївським.

    З 1993 року Міха Козимиренко сповна віддається поезії. Його вірші – справжнє ліричне відкриття, сповнене любові до ромів, тривога за їх долю, ніжність до матері і коханої, любові до України, яка стала рідною для поета. 

        Творчий доробок Міхи Козимиренка багатий, барвистий емоційною глибиною філософського мислення. Завдяки йому вперше прозвучав циганською мовою Національний гімн нашої держави «Ще не вмерла Україна».

   1996 рік став знаменним у житті М. Козимиренка: на світ з’явилася перша збірка перекладів ромською мовою Тараса Шевченка «Думи мої» («Думи міре»). 

     Важко переоцінити роль Міхи Козимиренка у справі відродження ромської культури.  Перші свої кроки він спрямував на створення ромської абетки, яка з’явилася в 1996 році, а в 1998 – в співавторстві з Іліє Мазоре був підготовлений ще й ромський «Буквар» та відкрито кілька недільних шкіл для дітей циган.

   До 200-річчя від дня народження О. С. Пушкіна Міха переклав на циганську мову його поему «Цигани» і, мабуть, вперше за весь час вона звучала  на мові того народу, якому присвячена.

   В 2001 році наш земляк став кавалером Почесного ордену «Амала»  («Дружба»).

     В 2002 році  Михайло Григорович стояв на чолі створення і реєстрації ромської організації  «Циганське сонце», яка і зараз надає правовий захист потерпілим ромам. 

     Міха Козимиренко був одним із ініціаторів встановлення загиблим ромам у роки Другої світової війни монументів, зокрема в Бабиному Яру  (м. Київ) та в Подусівському лісі  (м.Чернігів).      

     Той, хто спробував присмак літературних творінь – приречений писати. Книги виходять одна за одною. Найяскравішою серед них стала  «Циганське сонце»  («Романо кхам»), що з’явилася в 2000-му році. Названа збірка досить влучно, адже циганське сонце – це місяць, при світлі якого стелилась циганам, цьому одвічно кочівному народу, далека дорога, котра манила їх і кликала знову в незвідані далі.

 Скажіть мені чому

           Струною скрипка плаче?

Куди, мов від чуми,

      Циганська Доля скаче?

    В 2002 році побачила світ книга утвердження своєї національності «Я - ром».  Ця збірка містить вірші українською мовою. Вони написані щиро, невимушено і усі вийшли із стражденного серця митця.  Бентежать душу щемні рядки інтимної лірики,  вірші – пейзажі, вірші про друзів.

     І ось нова збірка - «Тепло душі». У передмові до цього видання відомий ромський письменник Степан Келар відзначив, що вірші Міхи Козимиренка – негучні, в них немає трибунних інтонацій. Та підкорює в його поезіях відкритість,  особистий погляд на повсякденне буття, на події і проблеми через призму мудрості, яка, власне, йде від самого життя. 

    Ще одна книжка поета - дитяча, видана в Києві «Коли виростеш ти, сину…». До неї увійшли поетичні твори для дітей:  вірші, загадки, п’єса. Це чи не одна з найперших настільних книг для ромської дітвори.

    За життя було видано не так уже й багато, але те, що ним написано, свідчить про оригінальний, неповторний талант поета і музиканта. Було ще багато планів, але їм не судилося втілитися у життя. 19 липня 2005 року після тривалої важкої хвороби  Міхи Козимиренка не стало.

Не зойкне сум гітарних струн

В степу чи під шатром…

Осиротіла вся земля –

Помер Великий Ром…

                   

                  (Анатолій Каленський).