Одвічний ШЕЛЕСТ книги сторінок
І потяг до премудрості і слова,
Він мов води джерельної ковток
До себе кличе знову й знову...

Олена Ольгина



четвер, 8 грудня 2011 р.

Пречистий дивний перший сніг

Ура! Нарешті зима вступила в свої права і порадувала першим справжнім снігом.

Кожного року ми зустрічаємось із першим снігом і він дуже часто не схожий на своїх тезок. То великою хурделицею лякає і за довгу ніч так настудить, що ранком не можна причинити дверей, стільки насипало снігу. То у відлигу «впаде» і стане мокро-брудний, дощовий, туманний…І зима стає непоказною, наче Попелюшка. А в бузкових, фіолетових сутінках сніг світиться. І над білим маревом витанцьовують казкові дивовижні привиди. Інколи впаде ніжний, пухнастий, і от уже білими сувоями перемотана земля, і хрустке світло стелиться долами і лісами, і від цього сяйва спадає злість, і туга, і гіркота з душі…


         Перший сніг

Чомусь завжди бентежить сніг –
Ця чистота і первозданність…
Він не сприймається як данність,
Він – як магічний оберіг.


Він – ніби вічний часу плин:
Врочистий і глибокоокий.
Як перша мить нового року,
Завжди хвилює душу він.

           
                   Олена Юхимчук



Ходою владною зима ступала…
Казковий килим з снігу вправно ткала…

Річки, озерця склила, тихі води…
В обнову пишну одягла природу…

Яка краса! Яка чарівна сила!
Куди не глянеш – всюди біло-біло!

Як нареченії стоять ялини,
Погордливо красується калина!

Садки в дрімоті, ліс принишк в чеканні
Пісень птахів, весняного світання…

Земля у сні безмовнім, тихім, синім –
Збудити до весни її не в силі…
                      
                           Лілія Бех



                Зима

 

Замітає зима, заміта

Переповнені смутком літа,

Підставляю сніжинкам щоку,

Щоб змахнули сльозинку гірку.

                    Ольга Бондарчук
             Сніговиця

Вдягнулась в сум
                     хурделиця – зима,
крім снігу, вже
                    нічого я не бачу
І все частіше
                     очі мої плачуть,
І все сильніше
                     хмуриться вона.


                                                                                                     Людмила Романенко
   


         
Високий світ зимових верховіть,
Де зріє пісня золотого плоду.
Стою собі, задивлена в природу, -
Немов жива і кров її, і віть.


Кладу сніги на схилене плече,
Карбую в серці: ми – не випадкові,
Бо в жилах наших – мудра кров любові,
Яка ніколи не перетече.


Бо доки світу – доти в ньому ми.
І вища сутність – жити і кохати.
І цвіт весни, і усмішки маляти,
І цей пречистий дивний сніг зими.


                                       Любов Проць









А ці сліди ведуть в бібліотеку...

1 коментар:

  1. Так,будь-яка пора року чудова. Але ніхто й не міг подумати,що цього року буде стільки снігу на вулиці ...
    а й справді ""...яка краса,яка чарівна сила
    куди не глянеш всюди
    біло-біло..."

    ВідповістиВидалити

Надіслати коментар

Ви хочете залишити коментар, але не знаєте, ЯК? Дуже просто!
- Натисніть на стрілку поруч з віконцем Підпис коментаря.
- Виберіть Ім'я / URL. (Ніхто не любить анонімів!)
- Наберіть своє ім'я, рядок URL можете залишити порожнім.
- Натисніть Продовжити
- У віконці коментаря напишіть те, що хотіли і натисніть "Надіслати коментар"! Дякуємо!